Павло Кухта

#NewFiscalPolicy Завдяки різкому скороченню державних видатків та бюджетного дефіциту, переходу до плаваючого курсу валюти, очищенню банківської системи та іншим антикризовим заходам, Україні вдалося досягти макроекономічної стабілізації: відновилося економічне зростання, курс гривні став більш-менш стабільним, інфляція впала з 43% у 2015 до поточних 12,5%.

Однак, нажаль, досягнута стабільність не є стійкою і постійно існує доволі високий ризик відновлення кризи. Причина - системні проблеми з державним боргом.

Наразі, рівень державного та гарантованого державою боргу в Україні становить близько 80% від ВВП. Безпечним рівнем для країн, що розвиваються, вважається 40% від ВВП. Маастрихтський критерій щодо державного боргу, за яким визначається відповідність тієї чи іншої країни умовам вступу до ЄС, становить 60% від ВВП.

Більше 70% цього боргу номінована в іноземній валюті. Відповідно, девальвація гривні на 10% збільшує рівень державного боргу приблизно на 5,5% від ВВП. Фактично, у разі стрімкої девальвації - яка в сировинній відкритій економіці може статися з багатьох причин, від падіння цін на сировинні товари у світі до обмежувальних заходів з боку інших країн (згадаємо торгівельні війни з боку РФ), - боргове навантаження стрімко зросте й держава одномоментно втратить платоспроможність.

При цьому, більше 40% відсодків боргу припадає на офіційних кредиторів - міжнародні організіції та іноземні країни, - тобто сумлінне виконання Україною своїх боргових зобов'язань є важливим навіть з суто політичної точки зору. Середня вартість внутрішнього державного боргу в портфелі Мінфіну становить близько 12% на рік, зовнішнього комерційного - близько 7%, а зовнішнього офіційного - менше 2%. Враховуючи той факт, що видатки на обслуговування державного боргу  вже становлять близько 4% від ВВП, що перевищує військовий бюджет країни, заміщення офіційного боргу приватним, на даному етапі, теж виглядає проблематичним.

Як подолати цю проблему? Лише знизивши рівень державного боргу - співвідношення його розміру до розміру ВВП країни. Суттєвою допомогою тут може стати швидке економічне зростання - яке дозволило б "перерости" боргову проблему шляхом збільшення ВВП. Однак, не слід забувати, що одним з головним чинників повільного (або, інколи, відсутнього) економічного зростання в Україні є, як раз, макроекономічна нестабільність та її ризики, яких побоюються інвестори. Тобто високий рівень державного боргу сам по собі є фактором, який стримує темпи зростання економіки - потрібне рішення, яке дозволить напряму його знизити.

В принципі, таке рішення існує - воно полягає у фіскальній консолідації та поступовому переході до бездефіцитного (або й профіцитного) бюджету. Це дозволило б перейти безпосередньо до політики повернення державних боргів та зниження боргового навантаження на економіку країни. Зниження дефіцитів бюджету є ключовим елементом програми МВФ, однак поточна програма має закінчитися у 2019 році й передбачає граничний рівень дефіциту бюджету 2019 року в розмірі 2,2% від ВВП, тобто все ще далеко від бездефіцитності (на 2018 рік дефіцит бюджету заплановано на рівні 2,4% від ВВП).

Якщо ж ми хочемо системно вирішувати боргову проблему, в якийсь момент маємо подумати про пришвидшення фіскальної консолідації та перехід до бездефіцитного бюджету.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1700276020024170&id=100001253655459