І. Луценко

Сьогодні особливий день.

Кажуть, що дивно, коли українські націоналісти не спілкуються українською. Загалом, правильно це кажуть. Але для мене ще більш дивними є ті «українські націоналісти», котрі не пішли воювати.

У найтяжчі дні, коли Москва практично без бою забирала в нас район за районом, область за областю, коли державні інституції перебували в ступорі, не було іншого рішення для націоналіста, як взяти в руки зброю і йти обороняти країну.

Готовність воювати з країну і є тим головним критерієм, яким можна відділити зерна від полови.

Мова, віра – безумовно, важливо. Але це часто лише слова. А поступки, справи – це те, що встократ цінніше, реальніше і що є неспростовним.

Ось істинний критерій «свій-чужий».

І тому для мене кожен, хто тоді показав готовність піти і воювати за Україну, є братом і справжнім українцем. І залишиться таким назавжди.

Усі ці 5 років я намагаюся допомагати добровольцям. І я щасливий тим, що це мені нерідко вдавалося – мабуть, це був один із найпродуктивніших напрямів роботи. Бо тут працює правильний критерій.

Зараз нам головне – пам’ятати про добрі справи одне одного, пам’ятати про найвищий критерій «свій-чужий», давати право одне одному на іншу думку, давати право на помилку. Головне – на дати нас розділити.

Плекаймо братерство. У нас попереду ще багато славних битв. Зі святом, друзі!