Кілька днів визрівала ідея щодо розжовування найбільш популярних тез, якими оперують прихильники «замирення».
Війну можна «завершити за два тижні», «за два місяці», «за лічені години».
В перекладі на людську мову це означає: мир ціною капітуляції України. При чому Росія нав’язує мир на своїх умовах: відмова від Криму, фінансове утримання «покращеного» Донбасу, амністія для всіх, вибори на російських умовах, федералізація. І головне: політичні умови Києву диктує якраз колишній окупований Донбас, а не навпаки. Тобто те, що ми мали на початку «нульових», але у більш збоченій версії. Наприклад, виростити на теренах Донбасу місцевого Кадирова.
«Головне, правильно домовлятися».
Мирні договори після воєнних конфліктів це завжди «ти мені, а я тобі», «на які поступки має піти моя держава, аби отримати плюси і бонуси». За великого бажання Путін міг би завершити війну за два місяці, однак перманентні загострення на ключових точках фронту доводять, що бажання цього немає. Натомість Путіну вигідно тримати Україну на гачку – ослаблюючи її зусиллями дружніх сил ізсередини, відсікаючи її міжнародних партнерів. Тому Україна має два варіанти, як «домовлятися». Перший, організовано, агресивно відбивати українську позицію, як це було зроблено на минулій сесії ПАРЄ, коли наша делегація протягнула вигідний варіант резолюції. Іти шляхом замирення, які пропонують Мураєв, Пінчук, Савченко, Тимошенко, коли ми відмовляємось від євро/НАТОперспектив, газової і політичної незалежності – даємо добро бути васалом Росії. Візуально військовий конфлікт начебто вичерпано, фактично – ми поміщаємо його у капсулу часу і відправляємо своєрідний «лист щастя» правнукам. Тому є вибір: або пережити війну, агресію Росії зараз, або через 50 років за цю землю проливатимуть кров уже нащадки нинішніх «хлопчиків в окопах». Історична аналогія: Мюнхенська угода Чемберлена-Мусоліні-Гітлера, що у підсумку відтягнула війну лише на 11 місяців.
«Бойові діі – це гарантії перебування у владі нинішніх керівників».
Численні рейтинги показують: або у нас лишається оця калічна, недолуга, хаотична влада, яка все-таки відстоює незалежність, або до влади приходять Юля, Фірташ, Бойко, Льовочкін і упевнено повертають свої колишні схеми заробітку на державі. Ніхто із цих чотирьох не є державними діячами, бізнесменами у класничному розумінні слова. Це люди, які за політичні амбіції, доступ до ресурсів, схеми в стилі «РосУкрЕнерго», коли на посередництві зароблялись мільярди і чинився політичний вплив – зроблять усе можливе і не почервоніють.
Цю владу є, за що сварити. За чвари, за хаотичність і поверховість реформ, за невміння комунікувати з народом, за політичну боротьбу з партнерами, за намагання зайвий раз заробити, однак не можна не відзначити і позитив. Це наведення певного порядку в «Нафтогазі» – знаєте, зарплата Коболєва у 2 мільйони це насправді менше, ніж заробляли там неофіційно Бойко, Бакулін та Бакай, саджаючи державу на газову голку РФ. Це увага і розвиток армії останні три роки, яку грабували і руйнували всі кому не лінь. В тому числі і Юля теж. І більш-менш адекватна «міжнародка» – непорівнювана з епохою Кожари-Януковича. І зрушення в багатьох міністерствах: МЕРТ, освіти, МОЗ, Міноборони, тощо.
Якщо наш бундеспролетаріат готовий проміняти все це на автономію всередині РФ – то таки варто згадати про еміграцію)
«Війна це страшно, далі буде ще страшніше».
Найбільш кризовий етап війни було уже пережито – в 2014 році. Коли ЗСУ були деморалізовані або в напівживому стані. Коли була проблема з командуванням, логістикою, командирами в полі і воюючими кадрами, які не хотіли стріляти в росіян, бо то ж «браття». Зусиллями добровольців, волонтерів, які проробили величезну роботу в тилу: модернізація госпіталів, мережа підтримки АТО по всьому світу, логістика, прямі контакти з передовою, постачання сучасних медикаментів і індивідуального оснащення – ми запустили боєздатну армію. Окремий респект проукраїнським містянам, які місяцями боролися проти «русской весны» і зберегли опорні пункти: Харків (вихід на Донбас і центральну Украіну), Миколаїв (південь, вихід до моря), Одеса (порти, вихід до моря, вихід на ПМР), Дніпропетровськ (опорний центр на півдні), Маріуполь (промисловий центр, вихід до моря). Ще сто років тому армія Муравйова активно брала ці вузли аби ослабити УНР і взяти Київ, а чимало фішок нинішньої гібридної війни якраз і є добре забуте старе)
У результаті ми втратили Крим, який був на відшибі від материка і промисловий район Донбасу, однак було зафіксовано за Україною більшу частину території. За цей час військові вивчили методи противника, його стратегію, навчилися відбиватися і воювати. Яскраві докази тому – свіжа Авдіівка.
Якщо комусь страшно, попиваючи пиво в модному барі на Подолі, бо йде війна – можна ослабити cтрес, перерахувавши кошти нашим снайперам. Хлопці 22-25 років швидко ліквідують причину страху і її повезуть додому в надійному рефрижераторі.
«На війні заробляють».
Війна – завжди спосіб заробітку. Цікавий факт про відомого родоначальника роду Терещенка Артемія: дрібний торговець під час Кримської війни на постачаннях для армії лісу і хліба заробив значний капітал, який пізніше вклав у цукрову промисловість. Так само Генрі Форд – пацифіст і противник Першої світової війни успішно виробляв для Америки танки і підводні човни, а в 40-ві його французький завод працював для вермахту. Тобто, заробляти і конвертувати у щось глобальне чисті заробітки – це нормальна практика.
Однак, є проблеми, коли у нас невизначений статус «торгуємо чи ні» з Кримом і Донбасом, коли кожен бізнесмен хоче заробити на машині з контрабасом – горілка, сигарети, майонез, тощо. Коли Ахметов наче як партнер і отримує повне добро на вивезення вугілля і просування гуманітарно-миротворчих ідей по обидва боки фронту. Ще гірше, коли мародери отримують індульгенцію, а парламентські зірки Парасюк і Семенченко протягують закон про машинний контрабас під виглядом допомоги для АТО чи піаряться на коліях.
Хочете дізнатися про заробітки на АТО? Викликайте в раду Черниша, Насалика, Гройсмана – і робіть розбір польотів.
До речі, дбаючи про те, аби влада не заробляла на війні, пересічні громадяни так само мають перестати їздити до Москви мити собак чи будувати дачі ФСБшникам у Підмосков’ї. Чесні правила для всіх)
Джерело:
Залишити коментар
http://www.akcent.org.ua/mary-na-dany-lyuk-pro-najpopulyarnishi-tezy-yaky-my-operuyut-pry-hy-l-ny-ky-zamy-rennya/
Комментариев нет:
Отправить комментарий