Тарас Чорновіл мережа

Пару слів про мотиви Путіна піти саме на Нормандський Формат, а не на двосторонні переговори з Зеленським у Казахстані. До речі, Путін ще й досі не дав гарантії на 100%, що саміт відбудеться. Ми звично переварюємо все через себе й свої інтереси. Такий егоцентризм – цілком адекватне психологічне сприйняття світу, від цього нікуди не дінемося. Але, як би ми цей світ не бачили суб'єктивно, розвивається він таки за своїми об'єктивними правилами, де є не лише ми зі своїми бідами й інтересами. Так, дійсно, пару років Порошенкові вдавалося примушувати сильних світу цього крутитися навколо наших потреб і проблем. Але ж у нас «усталі» від Порошенка… А тепер, як любив говорити Віктор Ющенко: «Повернемося до наших баранів», цього разу до Путіна. Неупередженим спостерігачам зрозуміло, що він грається з Зеленським, як кіт з упійманою мишею. Уже міг би придушити та з’їсти, але для чогось ще грається приреченою тваринкою: трошки відпустить, дасть відчути надію на порятунок, знову придушить лапою, дозволить відбігти і наново запустить зуби в сірий загривок… Таким чином Путін чітко веде нашого телепня до тихої капітуляції та здачі пункт за пунктом українських позицій. Зеленського він уже контролює й на психологічному, й на політичному рівні, має вирішальний вплив на його команду. Міг би запросто догризти без зайвих свідків та посередників під час зустрічі за пропозицією Нурсултана Назарбаєва в місті Нур-Султан, первісна назва якого (Акмола) дуже символічно в цій ситуації перекладається, як Біла Могила. Я тут колись описував власний досвід тривалого спілкування з Путіним ще в далекому 1991 році, а також те, як він гіпотетично міг зламати хребет Януковичу при такій самій «фейс-ту-фейс» зустрічі в Сочі восени 2013 року. Янукович постать одіозна, але в той час він ще не був «овочем», добре розумів свої інтереси й умів за них постояти, але для Путіна виявився перекускою на один зуб. Про нашого нікчемного гаранта й говорити не доводиться. Саме Путін погодив з лідером казахів пропозицію останнього провести таку двосторонню (як варіант потрійну) зустріч, де б у Зеленського не залишилося жодних шансів навіть виторгувати якісь почесні умови капітуляції. А зберігати «горду морду ліца» для нього Путін аж ніскілечки не зацікавлений. Зеленський для нього не партнер, а ота класична миша в лапах кота. Чим більший опір його капітулянтська політика викличе в суспільстві, тим Путіну краще. Йому не потрібна частково підконтрольна та прогнила Україна в стилі «а-ля Янукович». Він навчається на своїх помилках. Йому потрібна зруйнована зі середини Україна, про яку в цілому світі повторять російську тезу: «країна, що не відбулася». Тому така зустріч і була спершу ініційована самим кремлівським карликом, а коли Зеленський наживку заковтнув, кіт (тобто Путін) раптово виставив його ідіотом перед цілим світом та демонстративно відмовився. Для чого ж зіскакувати з формату, який уже безвідмовно випробував на Януковичі? Та тому, що в 2013 році в Путіна не було проблем із західним світом, не було міжнародної ізоляції, не було вкрай болісних санкцій, які руйнують не лише фінансову могутність Мордору, його бюджет та соціальні програми, але й, що набагато страшніше, завдають дуже суттєвих прикрощів ближньому оточенню. Усі ці «подаруночки» із Заходу крок за кроком витискав Порошенко. Москва вже була готова поступитися Донбасом, але наше насєлєніє зробило Путіни приємно, а Зеленський за кілька місяців повністю розвалив міжнародну антипутінську коаліцію. Однак, санкції самі по собі не зникають, а повернення в коло обраних одним лише побажанням Макрона не відбувається. Треба демонструвати добру волю, прогнозованість, договороздатність, виконання якихось урізаних зобов’язань тощо. І це треба демонструвати саме на західних дипломатичних площадках за участі західних партнерів. Після підготовчої роботи за цих партнерів Путін може бути майже спокійним. Макрон уже «поплив» остаточно, Меркель готується до красивого відходу на політичну пенсію, їй незавершена українська проблема псує «парадний портрет». Тим більше, що зобов’язання вона мала лише перед Порошекном, а не перед блазнем, який плюнув у її бік під час телефонної розмови з президентом США. І навіть відсутньо-присутній Трамп продовжує тиснути на Путіна лише в сфері американських економічних інтересів, а не в питаннях російської агресії в Україні. Площадка, загалом, успішно приготована. На ній Путін матиме комфортні умови для своєї гри, а Зеленському відведена лише роль статиста. Звісно, в Парижі не вдасться досягнути всього того, що було б реальним у Нур-Салтані. Там для пристойності будуть ставити й питання до Путіна, будуть щось від нього вимагати, він щось буде обіцяти. Зобов’язання покладуть виключно на Україну, але й РФії не вдасться повністю набути вигляду стороннього посередника й закріпити статус «нас там нєт». Але для остаточного «рєшєнія украінского вопроса» будуть пізніше зустрічі й формати. Зараз Путін переслідує зовсім іншу мету, про яку ми забуваємо. У Парижі він має відсунути Зеленського на маргінес, а самому провести власний бенефіс «миротворця й доброго сусіда, який бажає Україні лише миру та процвітання». Завдання – виведення РФ з-під дії санкцій та з ізоляції. В цей час розглядається чергове продовження санкцій ЄС проти Рашистану. Він у Парижі має виглядати так, щоб у його європейських лобістів появилися неспростовні аргументи. Він уже має вплив на політику кількох європейських країн. Але просто так заявити про своє вето на продовження санкцій поки не може навіть Орбан. Треба демонструвати «добру волю до поступок», насправді, на жодні поступки не йдучи. Путін це вміє. Йому вдавалося виходити сухим із води в багатьох конфліктах, де РФ розгорнула криваві війни та конфлікти. Зійшло з рук скрізь, окрім України. Бо тут був Порошенко. А тепер маємо Зеленського. Тому процес потрібно оперативно завершити. Для нас це абсолютно критична ситуація, бо агресор із розв’язаними руками вже не буде стримуватися в цілях і методах. А наше колаборантське керівництво саме до такого результату й мчить на всіх парах… Ну а щодо другої мети про поступову капітуляцію України, то тут московський кіт ще глибше вгризеться в шию нашій зеленій миші, але горло поки перегризати не стане. Я чув про деякі пункти, які доводять до відома Зеленського. Вони капітулянтські, але все ж двозначні. Їх, як і сумнозвісні відведення без припинення убивчого вогню по всьому фронту, можна якось пояснювати й виправдовувати. Насєлєніє заковтне. У Парижі відбудеться послаблення українських позицій і вже через це така зустріч без потужної попередньої підготовки вкрай шкідлива. Там ще будуть дуже значимі в міжнародній політиці усні домовленості, від яких Зеленському відкрутитися буде дуже складно або й неможливо. Але головне – це те, що з кімнати, де кіт грається з упійманою мишею, може остаточно вийти присутній досі великий, хоча й неповороткий європейський собака, в присутності якого той шолудивий котяра був дуже обмежений у своїх діях. І це найгірший підсумок усієї цієї історії.https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1002060840158445&id=100010636159003