У Порошенка погана особиста ситуація. Гірша, ніж була в Януковича - Гайдай

З чим Україна завершує 2016 рік і чого варто очікувати 2017-го Gazeta.ua розповідає політтехнолог Сергій Гайдай.

- Україна переживає скрутний час. Є невелика кількість людей, яких усе влаштовує. Вони кажуть, країна йде у правильному напрямку. Значить, у них усе гаразд. Водночас вистачає людей, які не можуть повноцінно харчуватися, - каже 51-річний Сергій Гайдай.

"Порошенко не знає, що відбувається в такій великій централізованій системі як держава Україна. Відповідно, нічим керувати не може"

Що вас турбує найбільше?
- Коли в країні почнуться реальні реформи? Коли нарешті візьмемося за будівництво Української держави? Бо її досі немає. Як і власної політичної еліти. 2016 рік прожили в перманентній політичній кризі, з якої треба виходити. Бо вона впливає на життя кожного з нас.

Як подолати теперішню кризу?
- Потрібно демонтувати державу, що маємо зараз. І починати будувати її знову - зі здоровим глуздом і з врахуванням досвіду інших.

Коли тільки обрали нинішнього президента, я казав - чи будуть реальні зміни в країні, дізнаємося швидко. Якщо Порошенко заїде на Банкову, поселиться на другому поверсі адміністрації й оточить себе секретарями - ніяких змін не буде. Не тому, що Петро Олексійович залишив на столі малахітове прес-пап'є Януковича. А тому, що державою чи корпорацією неможливо так керувати.

Інший варіант - заїде в нову будівлю, візьме на роботу 50 менеджерів. І з ними почне будувати систему, яка дозволятиме в режимі реального часу бачити, що відбувається в країні. Тоді зміни можливі. На жаль, президентська команда досі так не працює. Порошенко не знає, що відбувається в такій великій централізованій системі як держава Україна. Відповідно, нічим керувати не може.
Знайомий добре розбирається у процесах управління. Якось сказав йому: мені здається, наша влада сіла в машину, взялася за кермо, а автівка не їде. Він відповів: "Усе значно гірше. Вони думають, що сидять у машині. Насправді ж машини немає".

У нас ще є уряд.
- Так, маємо ще Кабмін. Кількість міністерств, принцип, за яким вони створені, дістався у спадок від Радянського Союзу. Це так званий галузевий принцип. Керувати економікою так сьогодні не можна. Головне, чим займається прем'єр, - перерозподіляє гроші з бюджету. Бюджет - мізерний, як на таку велику державу. Але його перерозподіляють. І роблять це вкрай неефективно.

Третій важливий орган влади - Верховна Рада. Зараз це 423 депутати. Більшість із них - лобісти фінансово-промислових груп. Чи потрібен нам такий парламент? Ні. Тому українці не довіряють президентові, уряду й Верховній Раді. Живемо в політичній кризі - верхи не можуть, низи не хочуть.

А чого хочуть верхи?
- Вони - єдині в країні, хто має те, що хоче. Це особисте благополуччя, бізнес-активи та капітали. Займаються їх розширенням.

Це й призвело до нинішньої кризи?
- Так. Щоб сидіти на потоках розподілення державних ресурсів, треба мати систему управління. Її взяли з Радянського Союзу. А потім вона змінювалася під конкретні інтереси тих чи інших груп. Система застаріла, повністю не контролює того, що відбувається в країні. Життя людей все менше й менше пов'язане з державою. Це і тіньова економіка, і громадське суспільство, яке розвивається саме по собі. Тому потрібно перебудувати верхню ланку влади.

Інший важливий момент - маємо перейти на місцеве самоврядування, якого поки що немає.

А як же реформа децентралізації, про яку стільки говорили цьогоріч?

- Це імітація. Київ не хоче віддавати реальні важелі влади на місця. Туди мають перейти до 80 відсотків повноважень. В усьому світі це називають місцевим самоврядуванням. У нас же використовують дивний термін "децентралізація".

Треба залишити невелику державну владу, яка займається обороною, законністю й управлінням загальнодержавним майном. Бо місцевим громадам не може належати, наприклад, загальноукраїнський автобан або родовище, яким користується вся країна.

Всім іншим, чим живуть люди, - дорогами, комунальними послугами, медициною, школами має опікуватися місцеве самоврядування. Нинішні кроки щодо його створення більше нагадують роботу "для галочки". Так само борються з корупцією. Начебто борються, а її все більше й більше.

"Українці не довіряють президентові, уряду й Верховній Раді. Живемо в політичній кризі - верхи не можуть, низи не хочуть"

Є успішні реформи?
- Щоб реформи були успішні, їх треба проводити. А цим ніхто не займається.

Ми побудували армію? Ні. У реформі армії був один позитивний момент. Коли легітимної влади ще не обрали, а почалася російська агресія, виникла так звана армія добровольців. Вони склали перший прошарок людей, які захищали країну. Тоді обрали головнокомандувача - Порошенка. Він почав вибудовувати українську армію. Експерти сказали - є дві армії. Люди, які прийшли боронити країну та створювати боєздатне військо. І є Міністерство оборони. Це корумповані генерали зі старої системи.

Візьміть будь-яку галузь. Імітація - у всьому. Реальних результатів немає ніде.

7 грудня Порошенко перетнув екватор свого президентства. Що йому вдалося зробити?
- Якщо дивитися на пункти його президентського маршруту - це суцільні скандали. Вони привели Порошенка до репутаційного краху. Президент, який отримав понад 54 відсотки голосів українців, зараз має майже 16.

Порошенко давав багато обіцянок. Не виконав жодної. Казав, продасть увесь свій бізнес. Обіцяв виграти війну. Натомість є Мінські домовленості, які не працюють. Так можемо пересуватися по всіх пунктах. І кругом скандали - офшори, Липецька фабрика, плівки Онищенка.

Навіть якщо президент захоче провести реальні реформи, це буде вдесятеро складніше, ніж позаторік. Для реформ необхідна довіра суспільства. Її немає.

Порошенко має можливість виправити цю ситуацію?
- Останнім часом влада висуває громадянському суспільству формулу: "Можливо, нам вдається не все. Але ми - легітимна влада. Для країни під час російської агресії важлива стабільність. Усі, хто хоче змінити владу, загрожують державі". На цьому грають. Але Майдан теж був нелегітимний. Люди вийшли на вулиці, щоб скинути легітимно обраного президента.

Порошенко може запобігти великим стресам у суспільстві. Візьмемо всесвітньо відомі приклади. Коли у США стався скандал із партією президента Ніксона, він залишив посаду. Коли в Ісландії з'ясували, що прем'єр-міністр має офшор, він подав у відставку. Після цього - вибори. Скандал і криза закінчуються. Якби Порошенко думав не про владу й особисті активи, то давно пішов би з посади добровільно. У країні з'явилася б нова влада - не через заколот, а легітимно.

Ще один шлях - усе може вирішити парламент. 300 депутатів можуть змінити Конституцію, прийняти закон про імпічмент і провести цю процедуру. Це теж цивілізований спосіб зміни влади.

Чому влада так боїться виборів?
- Під час політичної кризи вибори - це нормальний інструмент. Причому часті вибори. Можливо, нам треба протягом п'яти років проводити їх кожні півроку. Так відбудеться ротація еліт.

Але наша влада зайняла свої місця. Роблять усе, щоб змін не було. Більше того, президент думає про наступний термін, прораховує варіанти.

У Порошенка погана особиста ситуація. Гірша, ніж була в Януковича. Уявімо, що термін Петра Олексійовича закінчується. До нього навіть сьогодні є багато запитань щодо законності. Якщо залишиться жити в Україні, нова влада може не бути лояльною до нього. Виїхати в Росію він не зможе. На Захід теж шлях буде закритий. Поїхати у країну третього світу для Порошенка після такого успіху в бізнесі - катастрофа. Тому він планує другий термін. Але країна із 40-мільйонним населенням не може бути заручником однієї людини.

Автор: Тарас ПОДОЛЯН"Щоб реформи були успішні, їх треба проводити. А цим ніхто не займається. Візьміть будь-яку галузь. Імітація - у всьому. Реальних результатів немає ніде"

Які виклики не подужала цьогоріч Верховна Рада?
- По-перше, депутати не прийняли закон "Про зняття депутатської недоторканності", хоча обіцяли. По-друге, не вийшли на процес створення нової Конституції. По-третє, немає закону "Про імпічмент президента" й нового закону "Про вибори".

У парламенті, на відміну від президентської команди, є деякі позитивні моменти. Наприклад, в актив Верховної Ради можна записати закон "Про електронне декларування".

Із чим не впорався Кабінет міністрів?
- Усі розуміють, щось не так із тарифами. Нові ціни на енергоносії - це не ринковий механізм. Уряд став заручником чи лобістом інтересів монополістів на енергоринку. І, мені здається, це - його найбільший провал.

Про Надію Савченко після звільнення з російського полону говорили навіть як про можливого майбутнього президента України. Як оцінюєте її політичну діяльність?
- Ще рано це робити. Надія пішла в політику не тому, що захотіла цього. Її туди виштовхнула доля. Савченко була прапором нашої боротьби з агресором. Після цього не в неї ж виникла ідея бути президентом. Це суспільство сказало: "Хочемо, щоб ця людина очолила державу". Але Надії Савченко як політику треба вчитися і вчитися.

Мені не подобаються подвійні стандарти, з якими підходять до оцінки її дій. Останній приклад - поїздка Надії в Мінськ. Польові командири можуть між собою домовлятися на фронті про обмін полонених. Волонтер Мочанов може їздити в Донецьк. Волонтер Рубан може це робити. Ми це приймаємо. А народний депутат не може з особистої ініціативи вийти на розмову про обмін полонених із нашим ворогом. Чому це зрада? Мені здається, Липецька фабрика та невиконання своїх обіцянок президентом - це більша державна зрада, ніж приватна ініціатива Надії Савченко.
Покажіть, де вона когось зрадила. Ця думка формується штучно.

Які головні проблеми стоять перед Україною?
- Перша - війна. У панівного класу немає відповіді, як її виграти й що робити з агресором. Чи підписати капітуляцію, яку називають миром. Чи піти шляхом Хорватії. Вона почала будувати армію і через деякий час звільнила свої окуповані території.

Друга проблема - жоден наш політик не спроможний запустити українське "економічне чудо". Країна має величезні ресурси, щоб збудувати потужну економіку, наповнювати бюджет, зробити українців заможними. Україна має бути багата. Але вона бідна. Бо невелика кількість людей володіє багатством країни й розподіляє його.

Третя проблема - форма управління країною застаріла. Нам потрібна невелика центральна влада і потужне місцеве самоврядування.

"Плівки нардепа Олександра Онищенка - це бомба, на якій сидить українська влада"

Які події 2016-го матимуть наслідки для країни наступного року?
- Найбільшою загрозою для країни стали плівки нардепа Олександра Онищенка. Це - бомба, на якій сидить українська влада. Онищенко не поїхав у Росію. Він обрав Європу. Зараз пов'язаний із правоохоронними органами США. У лютому побачимо реакцію нової американської адміністрації. Вона може стати драйвером змін в Україні - дострокових виборів у парламент і, можливо, президентських.

Плівки можуть бути резонансні. Політична корупція й свідок, який про це розповідає, нагадує ситуацію з Павлом Лазаренком. Його помічник почав співпрацювати з правоохоронними органами США. Лазаренка засудили. Не знаю, чи буде така ж ситуація з Порошенком. Але величезні проблеми з підтримкою західного світу гарантовані.

Як розвиватиметься ситуація на Донбасі?
- Поки що немає жодної підстави думати, що Путін перестане використовувати Донбас для впливу на українську та світову політику. Кажуть, це для нього валіза без ручки. Ні. З фінансового боку для Росії це - невелика ціна. Єдиний ефективний шлях вирішення проблеми - хорватський. Іншого для української нації немає.

Ще можна чекати, коли Росія зникне як держава. Але це може тривати 100 років.

Як вийти із глухого кута Мінського процесу?
- Україна в ньому представлена владою, яка неефективно керує країною. ДНР і ЛНР - ватажками, які не хочуть змін. Їх влаштовує ситуація у їхніх "республіках". Росії та Путіну вигідна така ситуація і слабка Україна. Європейські політики не хочуть вирішувати цю проблему. Для них прийнятне будь-яке примирення. На наші втрати вони не зважають. Це - тупиковий шлях. На інший формат українська влада не наважується.

Коли повернеться Крим?
- Це можливо лише за умови, що переможемо Росію. Як це зробити - питання величезне. Як мінімум, треба визнати, що йде війна між Україною та Росією. Маємо розірвати дипломатичні відносини, блокувати кордон. Ніякого бізнесу, пересування транспорту, газу, постачання електроенергії з Росії до Криму.

Якщо Москва не зможе продавати напряму свої енергоносії в Європу, на Заході відчують - йде війна і треба щось робити.

Паралельно необхідно будувати сильну армію. Укріплювати райони, щоб захиститися від російського бліц-кригу. Держава цього не робить. Бо тоді не буде бізнесу в Росії. Доведеться приймати непопулярні рішення. А в них немає політичної волі та ресурсів. Щоб були ресурси, потрібно запускати економіку, перестати займатися корупцією й не розподіляти національне багатство у власні кишені.

Як розірвати це коло?
- Тільки суспільство може це зробити. На виборах або іншим способом змінити владу. Інакше буде ще один Майдан. Заплатити доведеться дорого.

Чого чекати нам від новообраного президента США Дональда Трампа?
- З одного боку, всі ждуть, що він говоритиме з Путіним. Порошенко йому буде нецікавий. У Вашингтоні добре розуміють, наш президент і нинішня українська влада - неефективні. Від них нічого не залежить. А від Путіна залежить багато чого. Поганий варіант, якщо Трамп вирішить, що територія України - це інтереси Росії.

З іншого боку, його оточує американський істеблішмент. Росія й колишній Радянський Союз завжди для нього були імперією зла, яку треба стримувати. Саме республіканці в Сенаті США виступали за надання Україні летальної зброї. Який шлях обере Трамп - нікому невідомо.

Якою буде Україна за рік?
- Думаю, буде нелегко. Але точно цікаво.

Автор: Ірина ПАТЛАТЮК, Катерина КОБА

http://gazeta.ua/articles/politics/_u-poroshenka-pogana-osobista-situaciya-girsha-nizh-bula-v-anukovicha-gajdaj/743631