Заява генерала Джеймса Меттіса про відставку - а разом з тим і призначення його наступника - були як грім серед ясного неба.
І це при тому, що вiдставки Меттіса з поста міністра оборони очікували досить давно. При цьому, щоправда, всі погоджувалися, що багато чого залежатиме від форми і обставин цієї відставки.
Форма і обставини виявилися досить драматичними, що і викликало бурхливу реакцію.
По-перше, це досить публічна відставка, яка супроводжувалася відповідним листом. По-друге, це відставка з принципових міркувань, викликана незгодою Меттіса з президентом Дональдом Трампом з низки ключових питань.
По-третє, форма відставки - не просто публічна, це свого роду "гучне грюкання дверима на виході".
По-четверте, відставка формально і по суті, хронологічно, прив'язана до певних рішень президента. Ці обставини якраз і визначили характер реакції на цю подію.
Не варто скидати з рахунків і контекст, в якому вже майже два роки працює адміністрація. Це контекст політизації, розслідувань, скандалів, організаційного хаосу, плинності кадрів і подібного.
Анти-Обама
Отже, генерал Джеймс Меттіс заявив, що не згоден з тим, що США за нинішньої адміністрації не підтримують належним чином своїх союзників, а навпаки, виявляють недостатню жорсткість стосовно американських глобальних противників.
Особливе обурення міністра оборони викликало, очевидно, проголошене (через Twitter, а як інакше?) рішення президента про повне виведення американських військ iз Сирії і, в тому числі, можлива доля курдських збройних формувань там, які останніми роками були основними союзниками США в регіоні.
Для військових питання братства на полi битви не є порожнім звуком, на відміну від політиканів.
Американським військовим важко тепер подивитися в очі курдським бійцям, потиснути їм руки і сказати, що ті тепер залишаються напризволяще.
Дійсно, президент Трамп не раз вже говорив про свій намір вивести війська з Сирії. Тепер ось є інформація і про те, що така ж доля може чекати і американськi війська в Афганістані, де поки що йдеться про часткове виведення.
Насправді Дональд Трамп ніколи не був прихильником відправки військ до регіону. Раніше його точка зору нікого особливо не цікавила, але тепер, коли він опинився на посаді президента, люди звернули увагу на його інтерв'ю і публікації за останні кілька десятків років.
Трамп вимальовується крiзь їхню призму як послідовний ізоляціоніст. Він не підтримував вiдправку військ США на Близький Схід після трагічних подій 2001 року.
Рішення направити обмежений контингент американських військ в Ірак і Сирію для боротьби проти ІДІЛ ухвалював попередній президент - Барак Обама. У зв'язку з цим, намагаючись зрозуміти мотиви поведінки Трампа в цьому питанні, не варто забувати про його постійне прагнення зробити все інакше, ніж це робив Обама.
Якщо Обама вiдiслав туди ці війська, то, за логікою Трампа, сам він має їх вивести. Це такий свого роду дитячий дух суперечностi, але цього разу він властивий найвпливовішiй людинi у світі.
Трамп i його база
Дональд Трамп перебуває в постійному діалозі зі своєю соціально-політичною базою. Ці люди свого часу привели його в Білий дім, і він сподівається, що це може статися ще раз, на наступних виборах.
Усі його ескапади, твіти тощо спрямовані винятково для споживання цією базою. Відносини з політичними опонентами всередині країни, міжнародними гравцями і все інше просто відходять на другий план.
"База" слухає тільки Дональда Трампа як свого пророка, гуру. В її очах він ніколи не помиляється. Довіра і підтримка цієї бази - це головне, про що турбується президент Трамп.
Коли Дональд Трамп каже, що ІДІЛ вже переможений, його база вірить йому. Треба зауважити, що в цій базі досить помітні лібертаріансько-ізоляціоністські мотиви. Ідея повернення військ додому тут є популярною.
Ідея активної ролі США у світі, участі Вашингтона у врегулюванні різних міжнародних криз і конфліктів, навпаки, тут зовсім непопулярна. Таким чином, гасло "Америка перед усiм" органічно перетворюється на "Америка сама по собі" або "Америка на самотi" ("America alone"), причому самого президента і його найпереконанiших прихильників це цілком влаштовує.
Дії на кшталт виведення військ iз Сирії піднімають авторитет президента не тільки в його власних очах, а й в очах його соціально-політичної бази. Дональд Трамп нiби каже: дивіться, вони вважають, що я нічого не розумію і нічого не можу, але вони помиляються.
Очевидно, що вiднедавна президент Трамп вирішив довести всім, що він дійсно багато що може в зовнішній політиці.
Він сприймає хор обурення, осуду, критики як комплімент, як похвалу, як музику, що тішить його слух. Для нього і його прихильників той факт, що провідні американські газети, експерти, істеблішмент його критикують, лише доводить його правоту.
Він прийшов у Білий дiм не для того, щоб їх слухати. Навпаки, він прийшов туди, щоб ламати усталені поняття, в тому числі й міжнародний устрiй, увесь світовий лад.
У зв'язку з цим імідж "disrupter", порушника спокою, він сприймає як вiдзнаку, як визнання того, що він усе робить правильно.
Не варто, на наш погляд (і про це багато говорять останніми днями), применшувати значення нещодавніх кроків президента як маневру для відволікання суспільної уваги від багато чого іншого. Градус розслідувань, які пов'язані з людьми з безпосереднього оточення президента, лише зріс. Індекс Доу-Джонса впав. Протистояння з демократами щодо виділення фінансування на будівництво горезвісної стіни на кордоні з Мексикою вийшло у вирішальну фазу, що вже призвело до чергового призупинення роботи державних органів (shutdown).
Для відволікання уваги від усього цього придатнi будь-які засоби, в тому числі й заява про виведення військ iз Сирії і відставка Меттіса.
Сезон розлучень
На першому етапі президентства Дональда Трампа здавалося, що він сфокусує всю свою увагу на внутрішній політиці і дозволить займатися зовнішньою політикою людям, які мають знання i досвід у цій сфері.
Комментариев нет:
Отправить комментарий