західних державах намагаються відмовлятися від непотизму, і коли політики протягують на посади своїх родичів, знайомих, незалежно від їхніх професійних здібностей, це викликає справедливе невдоволення виборців. Прикладом може слугувати Франція. У 2017 році у розпал президентської передвиборчої кампанії країну сколихнула низка скандалів, один із найгучніших був пов’язаний із висуванцем соціалістів Франсуа Фійоном. З’ясувалося, що він прилаштував свою дружину Пенелопу радницею, на держслубі були і двоє його дітей. У пресі повідомлялося, що родичі політика отримали майже мільйон євро. На тлі цього скандалу Фійон отримав ще й доволі гарний результат – 20%. Проте його обійшов не лише Емануель Макрон, якого у другому турі й обрали президентом, але й права популістка і подружка Путіна Марі Ле Пен.
В Україні, на жаль, непотизм процвітає, у нас сформувалися цілі сімейні і особливо кумівські групи в парламенті і в місцевій владі. Це – погано, адже через близьких родичів на посадах політики, які претендують на президентство чи депутатство, стають легкою здобиччю для чорних політтехнологів. Можливо, колись і в нас державні мужі дозріють до розуміння шкідливості для їхньої кар’єри просування дружин, дітей і кумів.
В істеблішменті існує неписане правило – не чіпати родини політиків, якщо їх представники не лізуть на посади або не задіяні в бізнесі, пов’язаному з державними ресурсами. Так було і у нас. Приміром, усі знали, що зять екс-президента Леоніда Кучми Віктор Пінчук – олігарх, проте дочка президента займалася благодійністю, в депутати не ходила. По зятеві били, Олену Пінчук не чіпали. Ну, хіба іноді, коли вона з’являлася на публіці.
Уперше табу на атаки проти рідні порушили в 2004 році. Сумнозвісний кандидат у президенти Роман Козак віщав з телеекранів, що дружина Віктора Ющенка – американка. Це, за логікою опонентів "помаранчевого" кандидата, мало привернути до Януковича проросійський електорат. Але навіть у 2004-му діти Ющенка від чорнухи не страждали, хоча спроби були. А от за президентства Віктора Андрійовича відбулося те, чого він точно не очікував. У липні 2005 року на "Українській правді" вийшла стаття "Син Бога" (згодом і друга частина), підписана псевдо Леонід Амчук (Кучма навпаки). Її автором був тоді ще журналіст-розслідувач Сергій Лещенко. У статті йшлося про сина Ющенка Андрія та його мажорне життя. Порівнюючи із сьогоднішніми скандалами з родичами політиків, "гріхи" сина президента виглядають як дитячі пустощі. Однак публікація тоді викликала вибух. У вересні того ж року країну сколихнув скандал з "любими друзями" - та, на думку експертів, саме із "Сина Бога" можна починати відлік падіння рейтингу Ющенка.
Він відреагував на статтю нервово, адже вірив, що "табу на дітей" діятиме й за його каденції. "Я прошу – не калічте молоду душу, він став на праведну дорогу. Я даю слово: ніхто не буде червоніти за поведінку жодної моєї дитини… Так брудно справи не робляться. Тому я сину сказав: "Сину, я тобі можу тільки однією порадою душу зм’якшити – учись себе захищати! Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд! І учись себе захищати!". Про "морду" стало навіть крилатою фразою.
За президентства Віктора Андрійовича трапився ще один неприємний випадок, коли під ударом опинилася Юлія Тимошенко, чиї зять Шон Карр (колишній і вже покійний) та дочка Євгенія стали фігурантами інциденту в Одесі. В липні 2008 року вони на мотоциклі намагалися проїхати на одеський пляж. Але охорона, яка складалася зі співробітників внутрішніх військ, їх не пустила. Закінчилося все бійкою, після якої пара вирушила у відділок міліції. З цього намагалися роздмухати інформаційну бульку. Та проти неочікувано виступили деякі "регіонали". Так, наближена до Януковича Ганна Герман тоді заявила: боротися з опонентом, використовуючи провокації проти дітей - не по-людськи.
До слова, у часи президентства шефа Герман "табу на дітей" повернулося. Його синів – один був депутатом, другий впливовим бізнесменом – полоскали в пресі, і справедливо, адже мав місце непотизм, тобто, просування їх до політичних і безнесових висот. А от нащадків політиків, їхніх дружин, братів і так далі, які самі у велику політику не лізли, намагалися не займати. Єдиним, мабуть, виключенням став скандал із сином нардепа Володимира Ландіка Романом, який у липні 2011 року розпускав руки в луганському ресторані "Баккара". Внаслідок хуліганських дій депутатського сина постраждала на той час 20-літня Марія Коршунова. З цього недруги сімейства Ландіків (у ЗМІ називалося ім’я впливового "регіонала" Олександра Єфремова) роздули масштабний скандал. Зараз про нього вже забули, а ще 8 років тому про це тільки й було на всіх шпальтах.
Негласна заборона на "мочіння" родичів масово порушилася за останні роки. Одна з головних причин – членів сімей почали влаштовувати на "грошовиті" посади і просувати по вертикалі силовиків і правоохоронців. Не останню роль зіграли й антикорупційні розслідування, журналістські і НАБУ, а також електронні декларації політиків, в яких виявляли майно і кошти, записані на родичів. А самі ці політики виглядають голодранцями. За останні роки фігурантами скандалів стали багато членів сімей впливових політичних діячів, зокрема, син глави МВС Арсена Авакова Олександр (так звана "справа рюкзаків"), а зовсім недавно - син вже екс-заступника секретаря РНБО Олега Гладковського Ігор (так звана "справа про схеми в оборонці"). Вони займаються бізнесом і формально до державних ресурсів доступу не мали, але охочі до сенсацій такий доступ накопали.
Останній за часом скандал пов'язаний не з дітьми, але також є ударом по родинному табу– звинувачення Петра Порошенка в "убивстві" брата Михайла. Ця сюжетна лінія була у провокаційному випуску "Українських сенсацій" на каналі Ігоря Коломойського "1+1". Продовжили її й деякі інтернет-видання, які прийнято вважати проросійськими. Президент збирається судитися з "плюсами", що логічно. Depo.ua вже писав про перспективи цього позову. Однак на ситуацію варто глянути глибше.
У суспільстві склався попит на скандали з ріднею політиків, що зумовлено надзвичайно високим рівнем недовіри до політичної еліти, а також навмисною "криміналізацією" новин самими ЗМІ – коли про вбивства, смерті на шляхах, суїциди і корупцію, їх краще дивляться. Тому ті, хто сьогодні "мочать" Порошенка, мають пам’ятати – завтра такий само попит буде і на їхнє "мочилово". Вони обіцяють посадити Порошенка – завтра отруєне суспільство вимагатиме посадити їх самих. І до цього штовхатимуть ті самі розслідувачі, які нині воюють з Порошенком.
Експерти натякають: вигодонабувачем від скандалу з розколом "помаранчевої" коаліції у 2005 році могла бути Тимошенко – вона тимчасово втратила прем’єрську посаду, натомість отримала набагато більше – можливість бути в опозиції, де цей політик, як риба у воді. Що, зрештою, принесло їй друге прем’єрство. Але ми не про цю історію, яку всі добре пам’ятають, а про іншу, зараз призабуту. У 2013 році, коли Тимошенко перебувала в Качанівській колонії, побачила світ книга "Американська сага Павла Лазаренка", де про Юлію Володимирівну дуже багато цікавого. Автор книги – згаданий раніше Сергій Лещенко. Скільки книг, фільмів і розслідувань про Тимошенко, Зеленського і так далі, про їхніх родичів побачить світ в разі президентства цих осіб? Багато. Попит формує пропозицію, то ж бажаючі накопати компромат завжди знайдуться...
https://www.depo.ua/ukr/politics/popit-na-vbivstvo-chomu-plyusi-zazikhnuli-na-rodinne-tabu-v-ukrainskiy-polititsi-20190326937380
Комментариев нет:
Отправить комментарий