Стівен Пайфер Експерт Центру міжнародної безпеки та співробітництва Стенфордського університету, колишній посол США в Україні Одне питання, яке має поставити собі Зеленський

Лише через рік на посаді надто рано однозначно робити висновки щодо президентства Зеленського, та все ж він мусить працювати більше Великі надії покладались на перспективи України стати успішною, демократичною та економічно процвітаючою державою, коли рухнув Радянський Союз у 1991-му. На жаль, країна пережила низку фальстартів та втрачає можливості протягом трьох минулих десятиліть. Володимир Зеленський став шостим президентом незалежної України 20 травня 2019 року, несучи з собою відновлені сподівання на значні зміни, що уможливили би для України повноцінну реалізацію її потенціалу попри конфлікт з Росією. Втім, після того минув рік, а досі не очевидно, стане його президентство трансформаційним, чи просто ще одним фальстартом. Україна мала багато якостей, що могли посприяти її успіху, коли стала незалежною у 1991 році, включно з освіченою робочою силою, одними з найкращих сільськогосподарських земель на планеті, ключовими індустріями та близькістю до Центральної Європи, що реформувалась. Та їй не вдалося досягти успіху. Рік потому, як Зеленський став президентом, картина виглядає неоднозначно Так, демократія у формі вільних, справедливих і конкурентних виборів установилась. Але змін в інших сферах бракує. У 1994-му президент Леонід Кучма започаткував низку економічних реформ, але уже за рік вони потьмяніли. У 2000-му призначення Кучмою прем'єр-міністром Віктора Ющенко відновило сподівання на реформи, але адміністрація президента почала підрізати Ющенка вже влітку і усунула в 2001-му. Читайте також: Андрій Смирнов Зеленський гірший за Кучму, але кращий за всіх Після Помаранчевої революції Ющенко став президентом,і двічі призначав Юлію Тимошенко прем'єр-міністром. Вона показала себе найбільш ефективним міністром у кабінеті Ющенка в 2000 році. Втім, ці двоє ніколи вже не ступили на ту саму стежку, і Україна втратила ще одну можливість. Після Революції Гідності 2013−2014 років президент Петро Порошенко показував хороші результати реформ протягом перших двох років свого президентства, але темпи драматично знизились у 2016-му. Неспроможність покінчити з корупцією та привести в рух економіку призвела до його розгрому на виборах у 2019-му. Зеленський, політичний новачок, в другому турі виборів у квітні 2019-го переміг з результатом у 73% виборчих голосів. Він прийшов на посаду, обіцяючи реальну боротьбу проти корупції, чого і хотілось багатьом українцям. У липні 2019-го його політична партія «Слуга народу» здобула більшість місць в українському парламенті. Це було вперше, коли партія президента України отримала очевидну більшість та не мала потреби у партнерах по коаліції. Парламент схвалив вибір Зеленського призначити на посаду прем'єр-міністра Олексія Гончарука та його Кабінет. Більшість тих, хто туди увійшов, були доброчесними та налаштованими на реформи, хоча і молодими та відносно недосвідченими. Новий Кабінет поставив собі амбіційні реформістські цілі. Призначення Руслана Рябошапки генпрокурором — на посаду, якою попередні президенти зловживали, аби просунутись у своєму порядку денному — заслужило аплодисментів від громадянського суспільства та антикорупційних активістів. Рябошапка негайно почав чистку кадрів у Офісі генпрокурора. У ході того, що отримало назву «турборежим», парламент минулої осені почав штампувати закони, включаючи той, що поклав край депутатській недоторканності та той, що заклав механізм імпічменту президента. Не все йшло гладко. Критики запевняли, що деякі закони були прописані погано та поспіхом. Тим часом всередині партії «Слуга народу» почали створюватись фракції, що невдовзі підірвало її більшість. Читайте також: Петро Олещук Незвичне явище. Про що говорять рейтинги Зеленського Рік потому, як Зеленський став президентом, картина виглядає неоднозначно. З одного боку, плюс у тому, що сам по собі Зеленський виявився чесним і не заробляє на своїй посаді, чого не можна було сказати про попередників. Характер його стосунків з олігархом Ігорем Коломойським, який володіє телеканалом, що транслював комедійне шоу Зеленського, викликав великі запитання минулого літа. Нині ж схоже на те, що Зеленський відповів на них, драматично порвавши з Коломойським, нещодавно прийнявши закон про банки. 13 травня український парламент схвалив закон, що запобігатиме тому, аби націоналізовані банки повертались до своїх колишніх власників. Відомий як «антиколомойський закон», він спрямований на те, що зірвати зусилля олігарха повернути собі контроль (чи компенсувати) над ПриватБанком, націоналізованим у 2016 році після аудиту, що виявив нестачу в близько 5,5 мільярдів доларів. Цей закон схвалили через кілька тижнів після того, як депутати схвалили ще один закон — про реформу сільськогосподарських земель, що дозволить українцям купувати фермерські угіддя, поклавши край двадцятирічному мораторію на таку діяльність. У той час як два ці закони служать перемогою для реформістського порядку денного України, проведення їх через національний парламент виявилось куди довшим та значно складнішим, ніж передбачалось на початку. Зрештою, дефекти всередині власної партії Зеленського засвідчили про те, що сама по собі партія «Слуга народу» більше не може забезпечити більшість голосів. Аби схвалити закони, необхідним стало заручитись підтримкою двох інших партій. Міжнародний валютний фонд зробив прийняття двох цих законів вимогами для нової програми кредитів під низькі відсотки для України. З проникненням у країну Covid-19 і завданням шкоди українській економіці, потреба Києва у кредитах МВФ виявилась ключовим мотивуючим фактором для проходження тих двох законів. (Хотілось би думати, що Зеленський та його депутати підтримали би ці закони в будь-якому випадку, та надто багато реформ в Україні за останні 25 років відбувались через необхідність у програмі МВФ та кредитах.) Інші дії весною 2020-го підняли питання щодо налаштованості Зеленського на реформи. Він звільнив Гончарука та замінив більшість складу його Кабінету на початку березня — всього лише через шість місяців після призначення. Рябошапку зняли після парламентського голосування за висловлення недовіри і замінили на подругу Зеленського без прокурорської освіти, що порушило питання щодо політизації Офісу генпрокурора. Новому офісу бракує реформаційних якостей своїх попередників, а представники старої гвардії повернули свої позиції. Новий Кабінет поки не дав ясного розуміння, чи прагнуть там змін. Зусилля щодо впровадження інших реформ ослабли. Реформа безпекового сектору, до якої довгий час закликали українські реформатори та друзі країни на Заході, пішла в нікуди. Керівництво СБУ, призначене Зеленським, не бачить причин для змін. Мало що змінилось у судовій гілці, де корумповані судді славляться тим, що продають рішення. Читайте також: Мелінда Херінг Годі вже. Як в Україну повертаються старі порядки Останніми днями розвиток подій набрав потенційно зловісних поворотів. Як писали Мелінда Херінг та Віктор Трегубов, звільнених реформаторів починають переслідувати. Рябошапка, який нібито втратив прихильність команди Зеленського через те, що не переслідував Порошенка, нині фігурує у кримінальному провадженні з неконкретизованими звинуваченнями. Максим Нефьодов — реформатор, якого звільнили з посади голови Митної служби у квітні, має справу з досудовим слідством. У Сергія Верланова, звільненого з посади голови Податкової служби, правоохоронці обшукали квартиру. А тепер і Артем Ситник, голова Національного антикорупційного бюро, зазнає атаки інших урядових правоохоронних органів. Всього через рік на посаді надто рано однозначно робити висновки щодо президентства Зеленського. Він все ще може стати трансформаційною постаттю, але для цього він мусить робити більше. Нині Зеленському варто спитати себе: скільки шансів Україна може дозволити собі втратити? Якщо Зеленський, як і багато його попередників, втілюватиме реформи просто для того, щоб відповідати вимогам МВФ, він втратить можливість розкрити економічний потенціал країни. Інвестори, які можуть посприяти зростанню, продовжуватимуть сидіти у стороні, очікуючи справжніх змін, чим вони переважно і займались останні 25 років. Читайте також: Тімоті Еш Хороші та погані новини. Про МВФ та трюки Зеленського Розслідування, націлені на звільнених реформаторів, не пройдуть на Заході (згадайте фіктивний суд колишнього президента України Віктора Януковича та ув’язнення його політичної конкурентки Юлії Тимошенко). Це, а заразом бодай якесь переконання у відсутності налаштованості на реформи, можуть посприяти відчуттю втоми від України у Європі, оскільки такі країни як Угорщина та Італія прагнуть повернутись до «бізнесу як зазвичай» із Москвою. Зеленському слід зважити те, як упали рейтинги його попередників, Ющенка та Порошенка, коли останні не втілили очікуваних реформ, сподівання на які привели їх до президенства. Він все ще має час оправдати ті високі очікування, що з’явились весною 2019-го. Та якщо його обрання виявиться ще одним фальстартом, він, як і більшість його попередників, ймовірно стане ще одним українським президентом на один термін. Переклад НВ https://nv.ua/ukr/opinion/rik-zelenskogo-shcho-bude-z-reformami-v-ukrajini-ostanni-novini-50089054.html?utm_campaign=main_page_heads&utm_medium=heads&utm_source=site