27 Лют 2017
Будемо знищувати всіх, хто заважає суверенітету. Командувач 50-тисячної Нацгвардії відповідає на гострі запитання
Генерал-лейтенант Юрій Аллеров розповідає, чим насправді займається Нацгвардія, навіщо гвардійцям артилерія і чи застосовуватимуть її проти громадян
Генерал-лейтенант Юрій Аллеров командує Національною гвардією України. На цій посаді він перебуває вже рік, з 30 грудня 2015 року.
Аллеров народився у Львові. У 1985 році закінчив Ленінградське вище загальновійськове командне училище в Росії, проходив службу у Збройних силах СРСР, а згодом у Збройних силах України. З часів навчання і служби в РФ Аллеров має товаришів по службі у Російській Федерації, а також родичів.
Під час Революції генерал-лейтенант займав високу посаду у тих самих Внутрішніх військах, які влада виставила щитом проти протестувальників. Він був начальником управління Західного територіального командування ВВ МВС України. Втім, люстрації, через яку чимало високопоставлених силовиків полишили органи, Аллеров уникнув. Як свідчить е-декларація, у Аллерова небагато майна: він задекларував службову квартиру у Львові, автомобіль, земельну ділянку дружини, зарплату та заощадження у готівці.
НВ розпитало командувача Національної гвардії про справжні задачі 50-тисячного військового формування та його участь в АТО і забезпеченні порядку під час акцій протесту. Він розказав, які задачі виконуватиме Нацгвардія на окупованих нині територіях «ЛНР/ДНР» після їх звільнення і зізнався, чи будуть задіяні гвардійці у знятті блокади Донбасу.
Крім того, ми розпитали Аллерова про статки, російські зв’язки і події історичної Ночі Гніву у Львові в 2014-му, коли він перебував по інший бік барикад, та про спроби сепаратистів створити у Харкові «ХНР», в які йому довелось втрутитися.
– Почну одразу зі запитання про майно і гроші. У вашій е-декларації квартира у Львові (97,2 кв. м), земельна ділянка біля Львова (0,24 кв. м) та автомобіль Mercedes-Benz E 200 2004 року випуску. Невже це всі статки?
– Я ще задекларував 200 тисяч гривень і 30 тисяч доларів. Моя зарплата дозволила мені зробити заощадження.
В Україну я повернувся у 1992 році. Перед тим проходив службу у Республіках Закавказзя. Перед Львовом у мене було службове житло у Харкові. Я там був проректором Академії внутрішніх військ. Коли їхав – житло здав. Переїхав у Львів, там отримав житло.
– У Києві де живете?
– У службовому помешканні, яке перебуває на балансі Національної гвардії. За комунальні послуги плачу справно. Поки не маю на меті робити якісь матеріальні придбання. Хоч треба вже думати про майбутнє. Трохи переосмислив все. 14 лютого поховали генерала Воробйова, начальника Національного університету оборони, помер у себе в кабінеті. Ми з ним дуже добрі знайомі. Познайомилися у Рава-Руській, коли служили в Залізній дивізії. На війні на сході ми з перших днів були разом. У квітні 2014-го разом з ним взяли участь у формуванні Антитерористичного центру. Потім керували військами на сході.
– У лютому 2014-го ви були начальником управління Західного територіального командування Внутрішніх військ. Були представником влади, проти якої повстали люди. Пережили в лютому 2014-го Ніч Гніву, коли у Львові палили відділок, казарму, машини. Пережили втечу керівництва ВВ. Що ви тоді відчували?
– Переломлення душі. Розумієте, складова військових людей – ти завжди виконуєш накази, які дає вище керівництво. І накази не обговорюються.
У 2014 році народ вийшов на вулиці. Ми як структура – тоді Внутрішні війська – охороняли об’єкти. Я не говорю про застосування сили до людей – це не підтримував і не підтримую. Тоді керівники Львівської області зібралися, і ми робили звернення до керівництва країни, щоб припинити цей безлад, коли до людей застосовується сила.
У Львові тоді заблокували наші військові частини. Своє п’ятдесятиліття я зустрічав у облозі, у тій будівлі. Я там був десять днів. Були проблеми і з Самообороною, і Автомайданом. Та ми зуміли знайти порозуміння.
Що часто згадую? Я тоді на гасло «Слава Україні» відповідав: «Українцям слава». Мене питали – чому не «Героям».
– Справді, чому?
– Тоді поняття героїв було якось знівельовано. Багато героїв було. І народного опору, і Другої Світової війни. Мій дід свого часу був партизаном в облозі в Криму, був комісаром Другого Феодосійського з’єднання, нагороджений орденом Леніна. Коли голод почався там, їх перевезли на материк. Герої були й тоді, вони виконували задачу з захисту Батьківщини. Тоді це був СРСР. Я ж люблю усю Україну і всіх українців.
– Ви не поїхали з країни, як це зробив командувач ВВ Станіслав Шуляк.
– Я – українець. Я – львів’янин. Нікуди тікати я не збирався. Та був внутрішній надлом. Шукав відповіді: що далі? Все керівництво країни – зрадники. Президент втік. Міністр внутрішніх справ втік. Командувач ВВ – втік. А що ж тим, хто прості військові – що робити? З одного боку народ, з іншого – ми.
Вирішили, що шлях до стабілізації – це поєднання зусиль. Я тоді зустрічався з усіма. І з Сашою Білим [Олександр Музичко, координатор Правого сектору у Західній Україні, вбитий в ніч на 25 березня 2014 року]. Сідали і розмовляли. Треба було щось робити, щоб не було розгулу злочинності.
Та як тоді було вийти представникам Внутрішніх військ на вулиці? Чорна форма викликала супротив народу через події на Майдані. Всі хто у ній – вороги народу були.
– Як вирішували проблему?
– Я звернувся тоді до Павла Ткачука, начальника Академії сухопутних військ у Львові. Кажу: «Павле Петровичу, нам треба виходити на вулиці, працювати на забезпечення громадського порядку разом з представниками Самооборони, Автомайдану, Афганськими сотнями та іншими представниками Майдану». І мені Ткачук тоді дав 100 комплектів камуфльованої форми ЗСУ.
Перевдягнув хлопців. Вони ще одягли світлові жилети. Ми організували спільне патрулювання на вулицях Львова. Це було в 20-х числах лютого 2014-го. Тривало до березня. Результатом об’єднання підрозділів ВВ, людей які були на державницьких позиціях, не втікали, в поєднанні з народними, добровольчими підрозділами працювали, постав фундамент Національної гвардії.
– Національна гвардія вже існувала в Україні – у 1991-2000 роках. Правильно?
– Так. Я служив у Національній гвардії, яка була в 90-х роках. У Криму. У Севастополі. Внутрішній документообіг, команди, усе було у нас українською мовою. Услід нам кричали: «Бандеровцы!», «Фашисты!», «Нацики!». Та потім, коли ми пішли на вулиці, почали допомагати людям, місцевій владі, Нацгвардія стала улюбленим підрозділом у Севастополі. Ми були гордістю міста. Я служив у Севастополі, Красноперекопську, Сімферополі
– Про Крим сьогодні говорити важко.
– Там поховані батьки моїх батьків. Крим – мій. Україна – безмежна.
– Повернімося до Революції гідності. Чому ви не попали під люстрацію?
– Я писав рапорт. Хотів звільнятися у кінці лютого. Та виникли нові виклики для України. Виклики для усіх, незалежно від того, з якого боку барикад були раніше.
В середині березня 2014-го я займався охороною громадського порядку в Києві. А 6 квітня ми вже здійснювали марш з підрозділом «Ягуар» з Вінниці на Харків [у Харкові проросійські сили спробували розгойдати ситуацію, проголосити «Харківську народну республіку»]. Керівником харківського напрямку тоді визначили Арсена Авакова. Командувачем був призначений Степан Полторак.
Я бачив, як захоплювали будівлю Харківської ОДА. Міліція була деморалізована. Представники спецслужб нічого не робили. Елітні підрозділи – «Сокіл», «Альфа» та інші – відмовилися проводити заходи з відновлення влади, звільнення Адміністрації. Діями підрозділу Національної гвардії, полку «Ягуар» вдалося змінити ситуацію. Я сам з ними заходив і зачищав цю будівлю. Потім ми зі зброєю захищали міліцію.
Тільки згодом ми дізналися, що в амбіційних планах Путіна і тієї всієї гоп-компанії було зробити першою «ХНР». Харків – це двомільйонне місто. Там промисловий, військово-промисловий комплекс, науковий потенціал. Там дуже багато студентів. І розхитати його було основною задачею.
Не пройшло й тижня, я з бійцями вже був під Слов’янськом. Вже пішла серйозна робота в рамках Антитерористичної операції.
– Чому не втримали Донецьк і Луганськ?
– Тоді керівники, які мали забезпечити стабільність у Донецькій і Луганській областях не справилися зі задачею. Хоча наші підрозділи спеціального призначення були там. На жаль, не було прийняте рішення по штурму адміністрацій.
До речі, мій син був у Донецькому аеропорту. Я його у службі називаю однофамільцем. На службі не може бути родинних зав’язків. Він від моєї посади потерпає.
– Де зараз служить?
– У загоні спецпризначення в Івано-Франківську. Вже більше восьми років на посаді заступника командира загону. Не має просування по службі, хоч давно мав би піти на підвищення. З пільг у нього хіба одна – виконувати наказ.
– У 2014-му була взаємодія Гвардії зі Збройними силами?
– Тоді добровольчі батальйони з кадровими військовими Національної гвардії створили можливість розгорнутися ЗСУ. Ми разом працювати пліч-о-пліч. Часом чую, що існують суперечності між нами і ЗСУ. Їх не може існувати.
Я сам закінчив військовий навчальний заклад [Ленінградське вище загальновійськове училище]. У 1997 році закінчив оперативно-тактичний факультет Академії ЗСУ [зараз Факультет оперативно-тактичного рівня Національного університету оборони України імені Івана Черняховського]. З багатьма керівниками ЗСУ вчився разом.
– Друзі залишилися Росії? Спілкуєтесь?
– Є бойові хлопці, генерали, які в Росії. І ми спілкувалися. В 2013 році, ще до подій, до мене приїхав один друг. Я йому показав Львів, кав'ярні. Він був в захваті і в шоці, мовляв, що їх там лякають «бандерами». Я кажу: «Ти бачив, тут дітей їдять?»
– Хто він?
– Імені не скажу. Лише що він досі займає керівні посади там. Ми з ним вчилися. Він пройшов Афган, Чечню, Осетію [мова йде про заворушення між осетинами та інгушами у 1992 році]. Що таке війна, знає. В Україну приїзжав. Їв сало, пив горілку.
Коли почалися бурхливі бойові дії в Україні, він майже щомісяця телефонував мені. «Юра, як справи? Я знаю, все що ти робиш, ти робиш правильно», - говорив. Розмови були лише по кілька слів. Без суперечок.
А в 2015 році, як раз після доповіді Верховному Головнокомандувачу про ситуацію в Дебальцевому, десь приблизно 9 лютого він дзвонить: «Ти ж наш. Ти до нас збираєшся?». Кажу: «Ігоре, ти що кажеш?!» Він: «Ну як же, в тебе там родинні зв'язки».
– Вербував?
– Я відповів: «Я тебе не зрозумів, і все те, про що ти мені кажеш, мені не цікаво».
І тут така пауза. Відчуваю, що хтось там з ним поряд знаходиться. Напевно, хтось зі спецслужби був.
– Чим закінчилося?
– Сказав він: «Вибач, я знав, що ти так відповіси, я по-іншому не міг». Після того ми з ним жодного разу не спілкувалися.
– Він хотів вас підставити?
– Ми тут більш демократичні, можемо свою думку сказати про уряд, про президента. Вони там взагалі не мають права голосу, як наприклад в Північній Кореї. Тим паче, чинний генерал.
– Як зустрітися доведеться?
– Він приїжджав. Був старшим моніторингової групи [Російське представництво Спільного центру з контролю та координації], яка російськими генералами забезпечується. Мені дзвонили хлопці також з Росії, які разом з нами вчилися, вибачалися за Росію. Вони усвідомлюють, що відбувається ненормальне. Питали, що зроблю, як побачу Ігоря.
– А ви що?
– Якщо він буде зі зброєю, я його застрелю. Часто думаю: були друзями, а тут – так. Ось при зустрічі руку подавати, не подавати? Дякую Богові, що не зустрілися.
Сьогодні між Росією і Україною – така прірва! Ця рана вже не загоїться – пролилась кров. Вибачення ми будемо ще приймати довго. Але є і в них усвідомлення – як військових, так і цивільних – що не так все просто, як їм співають.
– У вас справді є родина в РФ. Про це писали багато.
– По лінії дружини родичі. Мама її живе. Хворіє зараз дуже. Онкологія. Нещодавно моя дружина їздила її провідати – це її перша поїздка в Росію після початку війни.
– На вас можуть тиснути росіяни через родичів?
– Ні. Не можуть. Жаль, що так сталося, що заручниками моєї служби стали мої родичі.
– Розкажіть про Нацгвардію. Виглядає, що забезпечення майном та технікою у вас краще, ніж в армії. Чому так?
– Я вам відкрию військову таємницю. Візуалізація теперішнього стану Нацгвардії краща тому, що у нас раніше нічого не було. Ми на автобусах і «уазиках» йшли у бій. У нас не було броньованої техніки. Ми брали її частково у ЗСУ. На початку 2014 року ми максимально освоїли всі гроші, які можна було, – вклали їх у нову техніку, закупили перші броньовані машини. Тоді в ЗСУ керівники мінялися. Вони не змогли так швидко освоїти ті гроші. Ось візуально і вийшов між нами розрив.
За 2016 рік ми досягли 50% від потреби озброєння і техніки. Виклики війни вимагають від нас мати підрозділи швидкого реагування. Нова бригада будується на принципах НАТО. Це дуже складна система.
У нас, у гвардії, дорога від задуму до реалізації коротша. Система у ЗСУ дуже складна, трохи застаріла. Керівництво Міноборони, міністр вводять багато новацій. Ці кроки заслуговують уваги і допомоги уряду. Країна повернулася обличчям до ЗСУ, аби реалізувати себе у сильній армії. Зі слабкими ніхто не рахується. Нам потрібні сильні Збройні сили і Нацгвардія. Тоді, коли ми забезпечимо зовнішній захист, дамо громадянам можливість працювати, піднімемо економіку, станемо непереможні, будемо кращою у світі країною.
– Навіщо гвардії танки, артилерія?
– Це необхідність. Для бойових дій, для виконання завдань зі звільнення населених пунктів, коли з того боку стріляють гармати, ПТКР, нам потрібен бойовий потенціал, артилерія, танки, щоб бойові задачі виконувати, щоб забезпечити проходження піхоти і наших бойових порядків.
– Ні – щоб ЗСУ вас прикрили, ви пройшли? Взагалі ви правоохоронці чи військові?
– Національна гвардія – військове формування з правоохоронними функціями. Тобто це унікальний військовий підрозділ, який відповідає потребам держави і вимогам часу. Є військова складова – окремі частини оперативного призначення. Є підрозділи, які відповідають за забезпечення громадського порядку. Є окремі частини для охорони атомних електростанцій, консульств і представництв. Є частини і підрозділи, які сьогодні забезпечують конвоювання засуджених.
Дивіться, є Жандармерія Франції. У них військової складової немає, через що було ухвалене рішення про демілітаризацію. Але сьогодні їй повертається озброєння, враховуючи загрози, які існують у світі. Терористичні загрози. І вони вивчають наш досвід.
У Туреччини є внутрішні і зовнішні загрози. Їхня жандармерія має БТРи, танки, артилерію і авіацію.
Національна гвардія США – військове формування з правоохоронними функціями. Тобто, коли надзвичайний стан, катаклізми, тощо, разом з поліцією вводиться Національна гвардія.
– Тобто це не внутрішня армія влади, яку вона, у випадку, приміром, третього Майдану зможе вивести проти людей?
– Ні. Внутрішні загрози нині не мають нічого спільного з бажанням влади застосувати силу до народу. Навпаки. Ми мусимо забезпечувати громадянам мир і спокій.
Проти озброєних злочинців поліція безсила. Нема важкої техніки, озброєння, фахівців, які можуть локалізувати, нейтралізувати, за необхідності знищити.
– Російська пропаганда називає вас «заградотрядами». У РФ завели справи на Нацгвардію.
– Це теж елемент агресії – інформаційна війна.
Знаєте, що РФ створила Росгвардію? Дивляться наші сайти і – копіюють.
– Була історія, коли зображення з соціальної реклами Нацгвардії України в РФ помістили на листівки до 23 лютого. До речі, зовнішньої реклами служби в Нацгвардії за контрактом дуже багато. Звідки стільки грошей у вас на неї?
– Жодної копійки Це соціальні програми міст, районів тощо. Плюс, співпраця з тими, хто відповідає за рекламну продукцію. Реклама ЗСУ, Нацгвардії – завдання держави і суспільства.
– А що була за історія з дорогими шапками, які купили нацгвардійцям? Весь Інтернет гудів.
– Ой, галас такий піднімати можуть лиш ті, хто не знає, які в Україні морози бувають. Тепла шапка для військового – це не розкіш, а вимоги клімату. Така шапка розрахована на морози -20, -30. Це не та спортивна шапочка маленька. Вона з натурального хутра. Пошита в Тисмениці, а не закордонна. Тобто, це ще робочі місця.
– Кажуть, що сухпайки у гвардії за космічними технологіями робляться. Запаковані так, що на пакет з борщем можна стрибати, а не розірветься. Це правда?
– Ми не їмо сухі пайки, які були розроблені в 1943 році. Навіщо повторювати старе? Люди мають їсти смачну і гарячу їжу.
Також ми зробили пересувні автобуси-їдальні. Там є де помити руки, отримати гарячу їжу, сісти, поїсти і викинути той одноразовий посуд, не заморочуватись, не мити. Таких автобусів в минулому році ми зробили п’ять.
– Військові мають бути небідними, знати, що їхні сім’ї забезпечені житлом. Як у вас з цим справи?
– Соціальні програми набирають обертів. Але вже зараз ситуація набагато краща, як колись. Я завжди повторюю своїм підлеглим: народ виділяє великі кошти на утримання і високу заробітною платню. Середня зарплата солдата – 7400 грн. Учитель отримує 3-4 тисячі.
Є непогані соціальні програми. Ми торік 280 квартир видали військовослужбовцям Нацгвардії. Це і Київ, і Одеса, і Львів. Ми купили квартири у Слов’янську, Маріуполі. Створюємо фонд службового житла. Хто прослужив понад 20 років, має право вже на власне житло.
До речі, ми враховуємо проблемні моменти з минулого. Ось чому вдалося росіянам нам так розхитати ситуацію? Тому що ми мали територіальний принцип комплектування [служба за місцем проживання]. Він поганий. Людина, під час служби на одному місці приростає. Нікуди не хоче їхати звідти. Ми ж зараз утворюємо в гвардії систему ротації і заміни: послужив 2-3 роки на сході, їдь на захід, але в тебе повинно бути житло.
– Де гроші берете на житло?
– Існує декілька програм. Торік році було виділено 14 млн грн з держбюджету. Також використовуємо програми, які ще існують у містах. Було засідання розширене Уряду, на якому голови облрад отримали задачу від президента вирішувати соціальні питання військовослужбовців, надавати допомогу частинам, закріпити за конкретними військовими частинами відповідні органи місцевого самоврядування. Ми отримуємо 15% від новозбудованого соціального житла.
Другий напрямок – ми самі будуємо житло. У Нових Петрівцях в 2016 році здали два чотириповерхових будинки. Побудували ще два, здавати будемо найближчим часом. Це службове житло.
– Яка загальна черга?
– Близько 10 тисяч тих, які потребують житла вже негайно. Але всі члени родин, якщо мають загиблого в АТО, отримують житло без черг. Ми турбуємося, ніколи їх не забуваємо, не кидаємо.
Турбота про військовослужбовця Нацгвардії – це один із пріоритетів, і люди відчувають це, віддаються службі.
– Як у вас з особовим складом, з набором на контракт? Знаю, що активно переманюєте офіцерів зі Збройних Сил.
– Ми не переманюємо, а співпрацюємо з Міністерством оборони. Поясню. Наш навчальний заклад – Національна академія в Харкові – не може готувати по всім профілям. Це було би розтрачання зайвих грошей. Наприклад, такі серйозні спеціальності, як льотчики. Щоб організувати процес навчання льотчика, пілота, штурмана, треба мати цілий навчальний заклад, використовувати ресурс авіаційний. Тобто це не профільний напрямок діяльності нашої Академії. Нам легше робити замовлення. І ми робимо замовлення в ЗСУ. Вони готують. Те саме стосується рідкісних спеціальностей, наприклад, артилеристів. Тобто ми це погодження робимо таким чином, щоб забезпечити боєздатність наших підрозділів.
Що стосується Нацгвардії, то у 2014-му у неї йшли усі, хто хотів захищати країну. Жінки, чоловіки, різного віку. Це були перші добровольчі батальйони. До квітня 2015 року активні бойові дії велися. Потрібні були добровольці. Армія ще була слабка.
За ці роки відбувся підйом, злагодженість, навчання, матеріально-технічне забезпечення дозволили піднятися на такий рівень, що поступово зменшилась необхідність в добровольчих батальйонах. Приміром, фермеру, який у віці, варто повернутися до своєї справи. Зараз йде позиційна війна.
– Тобто, добробати зробили свою справу і мають піти?
– Не зовсім так. Бо нині вже кажуть, що Аллеров знищує добробати.
Справа в тім, що залишаються ті, хто хоче служити і брати участь у тих заходах, які визначає старше керівництво, включаючи бойові дії.
У нашому складі залишився підрозділ Кульчицького, добровольчий батальйон Донбас. Існує військове формування Азов.
– Азову закидають радикалізм, неонацизм.
– Так, люблять росіяни поливати брудом, мовляв, фашисти, нелюди.
За цей рік я провів кілька інспектувань цього підрозділу. Непоганий рівень мають бійці «Азову» по відсічі зовнішньої агресії. Вони виконують певні функції в АТО. Контролюють Азовське узбережжя, щоб не допустити диверсійних груп ворога. Виконують обмежувальні функції в тилу. Проводять заходи антидиверсійного, антиснайперського характеру. Азов ми прийняли у жовтні 2015 року. Можу з впевненістю сказати – не слухайте російських пропагандистів.
– Як розподіляють задачі гвардія і ЗСУ в зоні АТО?
– По закону зараз в зоні АТО Національна гвардія підпорядковується Міноборони. Планування операцій в зоні АТО здійснюється Генеральним штабом. Ми знаходимося в їх підпорядкуванні.
Перша смуга в лінії оборони – це ЗСУ. Це їхня задача.
Всередині в другій смузі ми боремося з диверсійними групами. Сьогодні в зоні АТО в нас є сили, які беруть участь в антиснайперських діях. В мене за цей рік вісім снайперів, які працюють там, мають тяжкі поранення, в мене є й загиблі в зоні АТО.
Ми сьогодні проводимо захист в плані розшуку тих злочинців, які в зоні АТО є представниками так званих «ЛНР/ДНР», злочинці, які втекли, бешкетують в населених пунктах. Ми проводимо заходи контролю, щоб не допустити контрабанду. Знаходимо наркотичну речовину, зброю, яка пересувається на контрольно-перепускних пунктах. Ми охороняємо об'єкти в зоні АТО. Це підстанції, мости, важливі об'єкти, які впливають на сполучення, комунікації.
– Якщо блокаду Донбасу доведеться знімати силою? Це ви будете робити?
– Питання блокади має вирішуватися в нормативній, юридично-правовій площині. Має бути прийняте рішення суду з деблокування. Є багато складових. Але якщо хтось ходить, піариться, вирішує якісь свої економічні питання в зоні АТО? Такого не може бути. Той, хто так чинить – злочинець.
Ми, гвардія, поза політикою. Ми правоохоронне формування. Якщо буде законом прописано, що треба розблокувати, поліція робить відповідні заходи, і якщо її вимоги відмовляться виконувати, вже ми – як силова складова – будемо вимушені це зробити. Ми не боїмося бути крайніми. Правда, ще є пропозиція, що якщо там депутати блокують, то на противагу теж треба взяти депутатів.
– І останнє питання. Україна рано чи пізно поверне території, які зараз під «ДНР/ЛНР». Треба буде наводити там порядок. Там залишаться диверсійні групи, бандити, всяка наволоч. Хто буде наводити порядок – Нацгвардія?
– Так. Це буде наша робота.
– Тобто, військові відходять, ви – заходите?
– Військові Збройних сил України підуть на кордон. Тримати будуть його з прикордонниками. Ми, разом з поліцією та СБУ, будемо виявляти злочинців. При необхідності, якщо буде опір і застосування зброї, будемо знищувати всіх тих, хто заважає суверенітету нашої країни.
– Готуєтеся?
– Ми вже готові.
http://ngu.gov.ua/ua/news/budemo-znyshchuvaty-vsih-hto-zavazhaye-suverenitetu-komanduvach-50-tysyachnoyi-nacgvardiyi
Комментариев нет:
Отправить комментарий