Не полінуйтеся знайти трохи часу, щоб хоча б зараз прочитати Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими. Цей міжнародний документ прийнятий ще у 1949 році, але дивовижно накладається на сучасність. Складається враження, що багато хто його ще досі не прочитав в українській владі.
Чому це так важливо? Саме цей документ дозволяє зараз максимально тиснути на Росію заради належного утримання і звільнення українських моряків, які потрапили в полон до Росії. З першої ж секунди затримання вони отримали статус військовополонених. Автоматично. На них поширюється дія багатьох Женевських конвенцій, але основна із них – так звана Третя Женевська конвенція, або іншими словами Женевська конвенція про поводження з військовополоненими.
Росія ратифікувала цей документ. З тої інформації, яка відома про українських моряків, вже очевидно, що Кремль грубо порушує цей міжнародний документ. Зокрема: Росія повинна була повідомити Україні та Міжнародному Комітету Червоного Хреста про всі дії, що вчиняються щодо моряків. Допустити до них представників Червоного Хреста. Недопустимий будь-який моральний чи фізичний тиск на військовополонених, щоб примусити їх визнати себе винними. Росія не має права утримувати військовополонених у місцях, де покарання відбувають кримінальні злочинці. Військовополоненого судить лише військовий суд. За жодних обставин це не може бути суд, який не надає гарантій незалежності та безсторонності. Тобто порушення на порушенні. Росія про це знає. І світ про це знає. Отже, це ще один привід для України зараз тиснути, аби санкції проти РФ були посилені.
Внизу – деякі статті із Женевської конвенції, з яких чітко зрозуміло, як Росія має поводити себе щодо українських моряків. Почитайте. Знання – це істина.
***
Стаття 3
1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях, зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а також тими, які припинили участь у воєнних діях у зв'язку з хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої причини, поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими іншими аналогічними критеріями.
Із цією метою заборонено зараз і надалі вчиняти стосовно зазначених вище осіб такі дії:
a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
b) захоплення заручників;
c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як необхідні.
Стаття 13
З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров'ю військовополоненого, що перебуває під її охороною, забороняються та будуть розглядатись як серйозне порушення цієї Конвенції. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах.
Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки.
Застосування репресалій до військовополонених забороняється.
Стаття 15
Держава, що тримає в полоні, зобов'язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров'я.
Стаття 16
З урахуванням положень цієї Конвенції, що стосуються звання й статі, держава, що тримає в полоні, повинна поводитися з усіма військовополоненими однаково, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, національності, релігії чи віросповідання, політичних переконань, або за іншими аналогічними ознаками, за винятком випадків привілейованого режиму, який вона могла б установити для військовополонених з причини стану їхнього здоров'я, віку чи професійної кваліфікації.
Стаття 17
Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, не можна їх ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав.
Стаття 18
Усі речі та предмети особистого користування, за винятком зброї, коней, військового спорядження та військових документів, залишаються в розпорядженні військовополонених, так само, як металеві каски, протигази та подібні предмети особистого захисту. В їхньому користуванні залишаються також речі та предмети, необхідні для їхнього обмундирування або харчування, навіть якщо такі речі та предмети належать до офіційного військового спорядження.
Військовополонені завжди повинні мати при собі документи, що посвідчують особу. Держава, що тримає в полоні, видає такі документи особам, що їх не мають.
Відмітні знаки й знаки державної належності, нагороди та предмети, які мають насамперед особисту або суб'єктивну цінність, не можна відбирати у військовополонених.
Суми грошей, що їх мають при собі військовополонені, не можна вилучати в них, за винятком вилучення за наказом офіцера й лише після того, як у спеціальному реєстрі буде зафіксовано суму цих грошей та відомості про їхнього власника, а також після того, як останньому буде видано докладну розписку з розбірливо написаними прізвищем, званням та військовою частиною особи, яка видала відповідну розписку. Суми у валюті держави, що тримає в полоні, або ті, які на прохання військовополоненого були конвертовані в цю валюту, зараховуються в кредит особового рахунку військовополоненого, як передбачено в статті 64.
Держава, що тримає в полоні, може вилучати у військовополонених коштовні речі лише з міркувань безпеки; коли такі речі вилучають, застосовується процедура, установлена для сум грошей, які вилучаються.
Такі предмети, а також суми, які були вилучені в будь-якій валюті, яка не є валютою держави, що тримає в полоні, і які їхні власники не просили конвертувати, зберігаються державою, що тримає в полоні, та повертаються військовополоненим у початковій формі наприкінці перебування в полоні.
Стаття 22
Держава, що тримає в полоні, повинна групувати військовополонених у таборах або тимчасових таборах з урахуванням їхньої національності, мови та звичаїв, за умови, що таких військовополонених не будуть відокремлювати від військовополонених тих збройних сил, в яких вони служили на момент їхнього взяття в полон, за винятком відокремлення за їхньою згодою.
Стаття 25
Військовополонених розміщують в умовах, настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в жодному випадку не повинні бути шкідливими для їхнього здоров'я.
Приміщення, передбачені для того, щоб ними користувалися військовополонені індивідуально або колективно, повинні бути повністю захищеними від вологи, достатньо обігріватися й освітлюватися, зокрема між настанням темноти й вимкненням світла. Необхідно вживати всіх запобіжних протипожежних заходів.
Стаття 26
Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю, якістю й різноманітністю для того, щоб підтримувати добрий стан здоров'я військовополонених та запобігати втраті ваги або розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й звичний для військовополонених режим харчування.
Стаття 27
Одяг, білизна та взуття видаються військовополоненим у достатній кількості державою, що тримає в полоні, з урахуванням кліматичних умов місцевості, де вони перебувають. Формений одяг збройних сил супротивника, захоплений державою, що тримає в полоні, повинен видаватися військовополоненим, якщо він відповідає кліматичним умовам.
Стаття 28
В усіх таборах відкривають крамниці, де військовополонені можуть купувати продукти харчування, мило й тютюн, а також предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не може перевищувати ціни місцевого ринку.
Прибутки від табірних крамниць використовуються на благо військовополонених; із цією метою створюється спеціальний фонд. В управлінні крамницею та цим фондом має право брати участь представник військовополонених.
Стаття 29
Держава, що тримає в полоні, зобов'язана вживати всіх санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров'я, а також для запобігання епідеміям.
Стаття 30
Кожний табір повинен мати відповідний лазарет, в якому військовополонені можуть отримувати необхідну медичну допомогу й в якому їм може бути забезпечений необхідний режим харчування. За необхідності окремо створюються ізолятори для інфекційних хворих і душевнохворих.
Медична допомога військовополоненим повинна надаватися переважно медичним персоналом держави, до якої вони належать, а також, по можливості, однієї з ними національності.
Не можна перешкоджати військовополоненим з'являтися на прийом до медичного персоналу для огляду. Власті, що тримають у полоні, видають на прохання кожному військовополоненому, який пройшов лікування, офіційну довідку із зазначенням характеру його хвороби чи поранень, тривалості й характеру лікування. Дублікат такої довідки надсилають до Центрального агентства у справах військовополонених.
Витрати на лікування, зокрема витрати на придбання будь-яких пристроїв, необхідних для підтримання здоров'я військовополонених, зокрема зубних протезів й інших штучних пристроїв, та окулярів покладаються на державу, що тримає в полоні.
Стаття 38
Поважаючи особисті вподобання кожного військовополоненого, держава, що тримає в полоні, сприяє практиці влаштування для військовополонених інтелектуальних, освітніх та оздоровчих занять, спортивних змагань та ігор і вживає заходів, необхідних для їхнього здійснення, шляхом забезпечення їх відповідними приміщеннями та необхідним обладнанням.
Військовополонені повинні мати можливості робити фізичні вправи, зокрема займатися спортом і грати в ігри, та перебувати на свіжому повітрі. Для цього в усіх таборах повинно бути передбачено достатньо відкритих місць.
Стаття 48
У випадку переміщування військовополоненим офіційно повідомляють про їхнє вибуття та їхню нову поштову адресу. Такі повідомлення роблять заздалегідь, щоб військовополонені встигли зібрати свої речі та повідомити своїм найближчим родичам.
Їм дозволяють забрати особисті речі, кореспонденцію та посилки, які надійшли на їхню адресу. Вага такого багажу може бути обмежена, якщо цього вимагають обставини переміщування, вагою, яку військовополонений може нормально переносити і яка в жодному випадку не може перевищувати 25 кг на одну особу.
Кореспонденцію та посилки, надіслані на адресу їхнього колишнього табору, пересилають їм без затримки.
Стаття 63
Військовополоненим дають дозвіл на одержання грошових переказів, адресованих їм особисто, або колективних грошових переказів.
Стаття 72
Військовополонені мають право одержувати поштою чи будь-якими іншими способами посилки, індивідуальні та колективні, які містять, зокрема, продукти харчування, одяг, медикаменти й предмети релігійного, освітнього або розважального характеру, які можуть задовольнити їхні потреби, зокрема книжки, предмети культу, наукове обладнання, екзаменаційні білети, музичні інструменти, спортивний інвентар і матеріали, що дозволяють військовополоненим продовжувати навчання або займатися мистецькою діяльністю.
Ці посилки в жодному випадку не звільняють державу, що тримає в полоні, від зобов'язань, які вона має відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 84
Військовополоненого судить лише військовий суд, якщо чинне законодавство держави, що тримає в полоні, не містить чітко викладеного дозволу цивільним судам судити особу зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, за такий самий злочин, що, як стверджується, був скоєний військовополоненим.
За жодних обставин військовополоненого не може судити будь-який суд, який не надає необхідних загальновизнаних гарантій незалежності й безсторонності й, зокрема, судова процедура якого не забезпечує підсудному прав та засобів захисту, передбачених у статті 105.
Стаття 97
Військовополонених за жодних обставин не переводять для відбуття дисциплінарних стягнень до пенітенціарних установ (в'язниць, каторжних в'язниць, тюрем для засуджених злочинців тощо).
Стаття 98
Військовополонений, який відбуває дисциплінарне стягнення у формі тримання під арештом, продовжує користуватися перевагами, що передбачені положеннями цієї Конвенції, крім тих, які є не застосовними через сам факт тримання під арештом.
Стаття 99
Не можна чинити будь-якого морального чи фізичного тиску на військовополоненого, щоб примусити його визнати себе винним у порушенні, в якому його обвинувачують.
Жодного військовополоненого не можна визнати винним, якщо йому не було надано можливості захищатися в суді та допомоги кваліфікованого захисника чи консультанта.
Стаття 102
Вирок стосовно будь-якого військовополоненого вважається законним лише тоді, коли його виносять ті самі суди й за тією самою процедурою, що встановлені для осіб зі складу збройних сил держави, що тримає в полоні, та, крім того за умови дотримання положень цієї глави.
Стаття 105
Військовополонений має право користуватися допомогою одного зі своїх товаришів-полонених, мати захист кваліфікованого адвоката або радника на власний вибір, викликати до суду свідків, та, якщо він уважає це необхідним, користуватися послугами компетентного перекладача. Держава, що тримає в полоні, інформує його про ці права завчасно, до початку слухання справи.
Повний текст Третьої Женевської конвенції тут:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=267549777277781&id=192007298165363
Комментариев нет:
Отправить комментарий