Незалежній Україні вже 28 років. Для людини — це якраз вік становлення, як і для молодої демократії. Однак на нашу долю за ці 28 років випало чимало випробувань, а шість років тому додалася ще й війна. Чи був у нас бодай хоч якийсь шанс її уникнути?
- По-перше, дуже важко у Європі знайти країну, яка би пройшла через таку низку випробувань. Це дуже важкі іспити для будь-якої держави, в тому числі і для України. По-друге, я твердо переконаний, що цей шанс був, і цим шансом скористалися інші держави одразу після розпаду Радянського союзу і зникнення Варшавського договору. Вже на руїнах виникла низка країн, які для себе чітко визначили європейський шлях, подали заявку на вступ до НАТО і ЄС. Це такі країни, як Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, одразу же це були Балтійські країни — Естонія, Латвія, Литва. У другу чергу це були Болгарія і Румунія, де відбувалися дещо схожі процеси. Проте вони визначилися, де їх місце.
На жаль, в Україні були дуже активні процеси вирішального впливу Росії, яка намагалася не випустити Україну із так званої своєї зони впливу. Декілька шансів Україна мала на початку 90-х і у 2008 році, але не вистачило ані внутрішньої рішучості, ані зовнішньої підтримки. Зокрема все це і призвело до того, що ми зараз бачимо — платиться дуже висока ціна тільки за саме право існування держави, за незалежність. І тим більше, якщо заплачена така висока ціна, ми повинні цінувати волю, незалежність і державність України.
- Що для Вас особисто “Формула незалежності”? Як би ви її охарактеризували?
- Хтось може сказати, що це просто воля і свобода. Я можу сказати, що цього не достатньо. Треба підходити з державницьких позицій, а не лише з позицій народу і нації. І коли ми говоримо про формулу, безумовно, ми маємо створити державницькі інституції. Бо Україна має фантастичний народ, волелюбний, мудрий, рішучий, дуже європейський, до речі. Проте, Україна має нерозвинену державницьку структуру. Часто-густо, українці не поважають державу. І це є проблема.
Під час п’ятирічної каденції я намагався зробити все можливе, щоб ми створили ці державні інституції, і вони користувалися повагою з боку народу. Безумовно, ця формула дуже добре відома — це армія, мова і віра. Це є фундамент державності для будь-якої нації. Але для України це має дуже велике значення. Чи достатньо цього? Ні, бо надзвичайно важливі ще ефективна економіка і верховенство права. Але без армії, мови і віри держава існувати не може. Я пишаюся тим, що не просто створені ці інституції і фундамент. Українська армія користується надзвичайно високим рівнем підтримки і довіри з боку українського суспільства. Українська церква сьогодні виступає потужним об’єднувачем — цементом, якщо хочете, нації і держави. І українська мова відіграє надзвичайно важливу функцію для розвитку і інтеграції держави і українського народу в єдине ціле.
На жаль, ці зміни не є незворотними. На жаль, ми зараз маємо величезну кількість атак, в тому числі і з боку країни-агресора в інформаційному просторі. Все це елементи гібридної війни. Відбуваються атаки на армію. В умовах, коли скасовуються паради, знижується рівень соціальної захищеності українських військовослужбовців, фактично йде атака на приниження ролі українського воїна і української армії, чого ми точно не допустимо. Це є надзвичайно небезпечно. Атака на українську церкву, бо, на жаль, ви ж бачите, що до цього вже долучилися правоохоронні і судові органи. Робиться спроба скасувати реєстрацію Православної церкви України. Цього точно не можна допустити. І йде атака на мову. Вже озвучуються плани скасувати квоти, закон про мову, запровадити, поки що в окремих регіонах, другу офіційну мову. Це буде мати руйнівні наслідки для держави.
Тому ми маємо твердо захищати ці позиції. Але я є оптимістом і стверджую, що певні зміни вже набули дуже важливого характеру. Знаєте, яка найголовніша зміна? Рівень підтримки інтеграції України в НАТО зріс до 58%, а в ЄС — до майже 70%. І якщо такі зміни відбулися в суспільстві, нікому вже не буде дозволено зупинити цей шлях розвитку країни вперед.
- Наступне питання якраз про це. Останні соцопитування доводять, що переважна більшість українців підтримують вступ в ЄС і НАТО. Проте, ми ж чуємо заяви колишніх високопосадовців Альянсу, що поки йде війна з Росією, Україна не стане членом НАТО і навіть не зможе отримати ПДЧ.
- Ніхто, крім Росії, не стверджував, що Україна не вступить в НАТО. Я брав участь в декількох самітах НАТО на найвищому рівні. Я особисто проводив переговори з усіма керівниками держав та урядів країн-членів НАТО. Від жодної країни я не почув жодного застереження чи заперечення щодо права України бути членом НАТО. І знаєте чому? Не тільки тому, що вони діють в інтересах України. Вони діють в інтересах власних країн, бо потужна сильна Україна, яка на східному фланзі НАТО буде захищати безпеку Європи і світу, — це прямий інтерес кожної країни-члена НАТО. І тоді всі стверджували, в тому числі і на закритих засіданнях, що ми не допустимо, щоб дозвіл на вступ України в НАТО давала Росія чи будь-яка інша країна. Сьогодні це в першу чергу внутрішня справа України. Якщо Україна прагне бути членом НАТО, і ми наголошуємо на цьому з 2008 року, з Бухарестського саміту, двері НАТО відкриті для України. Всі країни-члени НАТО на сьогоднішній день підтримують це. Тому нам не треба гаяти часу, треба виконувати свою домашню роботу. І полягає вона в тому, що вже в грудні на саміті НАТО в Лондоні ми маємо підписати умови надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО.
- Ви думаєте, це реально?
- Я ніколи не займаюся нереальними проектами. Я твердо переконаний, що це не просто реально — це безальтернативно. В інший спосіб стратегічну безпеку нашої держави і нашого народу забезпечити просто неможливо. І дуже добре, що левова частина українців сьогодні твердо і чітко це розуміють.
- Як змусити гарантів нашого суверенітету і територіальної цілісності виконувати взяті на себе зобов’язання? Чи вважаєте Ви Будапештський меморандум помилкою?
- Слухайте, мова не про мою думку. Мова про те, як це працює на практиці. Скажіть, будь ласка, папери Будапештського меморандуму захистили життя хоч одного українця? Папери Будапештського меморандуму захистили хоч один квадратний метр української землі? Чи зберегли папери Будапештського меморандуму нашу державність? Самі собі дайте відповідь на ці питання. І чи існує в світі будь-яка інша форма забезпечення суверенітету і територіальної цілісності будь-якої держави, ніж членство в НАТО? Хочу нагадати, що агресія Російської Федерації на Донбасі і незаконна анексія Криму зруйнували всю повоєнну систему безпеки, яка базувалася на одноголосності п’яти постійних членів Ради безпеки ООН. Отже, ні Будапештський меморандум, ні Рада безпеки ООН, ні будь-які інші форми на сьогоднішній день не є гарантією безпеки. І єдиним засобом забезпечення безпеки є членство в НАТО. За 70 років існування Альянсу на жодну країну-члена Альянсу не було здійснено нападу. Тому відкиньте всі міфи, бо безпека країни — це відповідальна, наполеглива і дуже професійна робота. Я намагався її робити всі п’ять років і буду продовжувати її робити у будь-якій якості. Бо мова йде не про політичні змагання, а про безпеку існування нашої держави.
- Що чекає Мінській і Нормандський процеси? Чи можлива їх трансформація та за яких умов? Бо, як ми знаємо, комплекс заходів щодо виконання Мінських угод затверджені рішенням Ради безпеки ООН.
- По-перше, не існує Мінського і Нормандського формату. Формат є тільки один — Нормандський. Підписаний він президентом Порошенком в червні 2014 року в Нормандії за участі президента Франції, канцлера Німеччини і президента Росії. І на сьогоднішній день лише Нормандський формат чітко констатує, що Росія є не посередником, не гарантом… Статус Росії чітко визначений — це країна-агресор. І Росія для реалізації Мінських домовленостей має зробити лише одне — виконати те, що записано у Мінську. А саме: вивести війська, роззброїти незаконні збройні формування, передати під контроль неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону, вивести зброю і створити мир для політичного процесу проведення місцевих виборів, які дозволять повернути Донбас Україні, а Україну — Донбасу.
Чи можна трансформувати цей формат? Можна. Але трансформація формату в жодному разі не має призвести до того, чого хоче Росія. Україна не повинна дати себе обдурити. Бо якщо внаслідок цих трансформацій хтось спробує почати з чистого аркуша, звільнити Росію від тих зобов’язань, які вона взяла на себе під час переговорів з Україною, і забезпечити виконання тих пунктів, про які я сказав, то це призведе просто до одного — з Росії знімуть санкції, Росія вийде з зобов’язань, а Донбас залишиться в тій чи іншій формі окупації, де український суверенітет, українська влада, українська політична воля не буде впливати на те, що відбувається на Донбасі. Це є інтерес Росії. Та сама позиція, і ми не маємо права це розділяти, стосується і щодо необхідності звільнення Криму.
- Чи можна посилити Нормандський формат участю США і Великої Британії?
- Хочу наголосити, що з першого дня цих переговорів, з червня 2014 року, Сполучені Штати були їх активним учасником. Перед і після кожної зустрічі позиція України, Німеччини і Франції координувалася зі США. За моїм проханням керівництво США призначило блискучого дипломата, колишнього посла США в НАТО, hard working — дуже працездатну і талановиту людину, яка має унікальну здібність проводити переговори. Його ім’я Курт Волкер. На кожній зустрічі сьогодні він є постійним учасником. Якщо всі будуть здатні забезпечити пряму участь президента Трампа в цих переговорах, я не заперечую. Але ми ні в якому разі не можемо допустити, щоб Україна сама без участі США, Німеччини та Франції, без ЄС та світової солідарності, яку я створив на підтримку України, домовиться з Путіним. Бо це серйозне послаблення переговорних позицій України. І ми цього точно допустити не можемо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий