Того ж дня відбувалося й голосування за парламент, на якому президентська «Партія справедливості та розвитку» втратила більшість. Однак сукупно зі своїми союзниками, Партією націоналістичного руху, вони здобули понад 53% місць.
Після цих виборів країна переходить від парламентської форми, яка існувала в Туреччині понад 80 років, до президентської. В чому ж полягає «урок демократії» по-турецьки — читайте у тексті Громадського.
Перемога наполовину
На президентське крісло цього разу претендувало шестеро кандидатів. Основним суперником Ердогана був висуванець від Республіканської народної партії Мухарем Індже. Крім того, у перегонах брала участь колишня міністерка внутрішніх справ Туреччини Мерал Акшенер («Добра партія»), прокурдський кандидат Селахаттін Деміртас (Демократична партія народів), що проводив кампанію із в‘язниці, Темель Карамоллаоглу та Догу Перінчек.
Ердоган перемагав на виборах останні 15 років, тож і в неділю сумнівів у його програші було мало.
«Основна надія для опозиції — на парламентських виборах», — пояснив Громадському доцент Копенгагенського університету Балкан Девлен напередодні оголошення результатів.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган (праворуч) фотографується із своїми прихильниками біля виборчої дільниці у Стамбулі, Туреччина, 24 червня 2018 року Фото: EPA-EFE/SEDAT SUNAТурецькі жінки прямують на виборчу дільницю, щоб віддати свій голос на президентських та парламентських виборах, Стамбул, Туреччина, 24 червня 2018 року Фото: EPA-EFE/SRDJAN SUKI
На парламентських виборах були представлені 8 партій, частина яких об’єдналися у Народний блок та Альянс націй.
Народний блок, до якого входить партія Ердогана та націоналісти, спільно набрали більшість голосів. Однак, це означає, що для ухвалення рішень потрібно буде домовлятися між собою. Президентська «Партія справедливості та розвитку» не отримує понад 50% голосів не вперше — так було і в 2015-му.
«Це означало, що вже є певні тенденції у турецькому суспільстві, які свідчать про його опозиційний потенціал», — сказав в ефірі Громадського посол України в Туреччині у 2008 — 2016 роках.
Альянс націй — об’єднання «Республіканської народної партії» та «Доброї партії» — здобув 34% голосів.
Прокурдська Демократична партія народів, лідер якої очікує суду у в’язниці, також подолала 10% бар’єр і пройшла у парламент. При цьому опозиція заявляла про численні порушення, зокрема зайві бюлетені для партії Ердогана.
Таким чином, перемога Ердогана, може означати перемогу лише наполовину. «Є сигнали того, що він почувається слабшим, і сприймається у суспільстві вже не таким непереможним», — сказав Девлен.
Порівняно з минулими виборами, провладна партія показала гірший результат — 42% проти 49% у 2015. Слабшою її зробила й цьогорічна опозиція, яка нарешті змогла об’єднатися та консолідувати свої сили у боротьбі проти Ердогана. На минулих виборах опозиційні партії йшли окремо.
Головний опозиціонер та основний опонент Ердогана у президентських перегонах Мухаррем Індже набрав 31% голосів (на фото — Індже виступає на передвиборчому мітингу у Стамбулі, Туреччина, 23 червня 2018 року) Фото: EPA-EFE/SRDJAN SUKI
Прихильники опозиційного кандидата у президентське крісло Мухаррема Індже під час передвиборчому мітингу у Стамбулі, Туреччина, 23 червня 2018 року Фото: EPA-EFE/SEDAT SUNA
Водночас Туреччина переходить на президентську форму правління, і в Ердогана буде чимало важелів впливу.
«Те, що опозиція матиме сильний голос, впливатиме на владу президента, у нього будуть настільки широкі повноваження, що він матиме практично абсолютну свободу дій», — підтвердив Корсунський.
З іншого боку, така форма правління не дозволить йому розпустити парламент і провести перевибори, аби «позбутися» опозиції. «Він у будь-який момент може розпустити парламент, але в такому разі і він повинен іти на перевибори. Така нова Конституція. Якщо парламент голосує за саморозпуск, президент також іде на перевибори», — сказав журналіст Осман Пашаєв в ефірі Громадського.
Теоретично президентом Туреччини могла стати жінка — у перегонах також брала участь колишня міністерка внутрішніх справ Туреччини Мерал Акшенер із партії «Добра партія». Вона отримала майже 8% голосів виборців (на фото — Акшенер виступає на передвиборчому мітингу у Стамбулі, Туреччина,7 червня 2018 року) Фото: EPA-EFE/ERDEM SAHIN
Як Ердогану вдалося перемогти?
Здавалося би: увесь західний світ говорить про Ердогана як про авторитарного, недемократичного лідера. Після невдалої спроби перевороту влітку 2016 року, в країні введено надзвичайний стан, який відтоді постійно продовжувався і в умовах якого відбувалися вибори. За звинуваченням у залученості до терористичної діяльності, за даними правозахисників із Human Rights Watch, засуджено 64 тисячі людей, серед яких активісти, політики, журналісти, звичайні громадяни.
«Ви думаєте, що для людей цінностями буде демократія, незалежні суди? Ні, це — якість їхнього життя», — наголосив Пашаєв.
Після приходу до влади, Ердогану і справді вдалося зміцнити економіку країни, розвинути середній бізнес, налагодити туристичну сферу.
«Ердоган також розпочав великі громадські проекти, як от прокладання доріг, аби будь-куди у країні можна було дістатися, проведення cnheve та води в села. Крім того, розширював релігійні території, будував мечеті», — пояснив Громадському професор міжнародних відносин в університеті Кадір Хас у Стамбулі Дмітріс Тріантафілоу.
За словами експерта, Ердогану також вдалося мобілізувати електорат, який раніше не надто був зацікавлений у політиці, — людей з віддалених регіонів, більш консервативних чи релігійних переконань.
«З 2002-го року, відколи його партія була при владі, виріс середній клас. Люди мають більше грошей у кишені. І до середнього класу увійшли люди з провінцій, з більш віддалених районів», — додав Тріантафілоу.
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган (в центрі) виступає перед своїми прибічниками після закриття виборчих дільниць та оголошення перших результатів голосування у день турецьких об'єднаних президентських та парламентських виборів, Стамбул, Туреччина, 24 червня 2018 року. Чинний президент здобув перемогу з результатом майже 53% голосів. Президентська провладна «Партія справедливості та розвитку» показала результат — 42% Фото: EPA-EFE/SEDAT SUNAПрихильники Реджепа Таїпа Ердогана святкують перемогу свого лідера після закриття виборчих дільниць та оголошення перших результатів голосування у день турецьких об'єднаних президентських та парламентських виборів, Стамбул, Туреччина, 24 червня 2018 року. Близько 56,3 млн. громадян проголосували на виборах, обрали 600 законодавців та президента країни Фото: EPA-EFE/SEDAT SUNA
Українське питання в турецькій політиці
Торік під час візиту Реджепа Таїпа Ердогана в Україну, Київ та Анкара підписали угоду про підвищення та нарощення масштабів співпраці. Експерти стверджують, що попри тісні зв’язки з Росією, Туреччина й надалі підтримуватиме Україну.
«Туреччина, хоч і не часто і часом непомітно, висловлює своє ставлення частіше на захист київських поглядів. Я не думаю, що вона його змінить», — пояснив Громадському головний редактор видання «МК в Туреччині» Яшар Ніязбаєв. Він пояснює це тим, що там проживає значна кримськотатарська діаспора, яка складає частину електорату Ердогана.
Однак, попри те, що Туреччина підтримує суверенітет України, засуджує анексію Криму, та навіть сприяє звільненню українських політв’язнів на анексованому півострові, є низка тривожних знаків зближення з Росією. Зокрема, це проект газопроводу «Турецький потік», який побудують в обхід України. Крім того, закупівля у Росії ракетних систем С-400 та будівництво першоїв Туреччини атомної станції спільно з Москвою.
«Туреччина для нас надзвичайно важливий партнер не лише у торгівельному плані, а й як регіональний гравець», — пояснив колишній посол України в Анкарі Сергій Корсунський.
Водночас, він зазначає, що з Росією її теж поєднують міцні зв’язки:
«Політика Туреччини є дуже прагматичною. Вона закуповує в Росії 60% газу. Як вона може з нею посваритися? Вона проводила тендер на будівництво атомної станції, Росія запропонувала найкращі умови. А мрія Російської імперії — контролювати Босфор, Константинополь. Це так глибоко вбите в російську ідеології, що вони не можуть відчепитися від неї».
Чоловік читає турецьку газету Posta із заголовком на першій шпальті «Ердоган виграє», Стамбул, Туреччина, 25 червня 2018 року. У 2017 році чинний президент Туреччини Ердоган ініціював референдум, відтак країна перейшла від парламентської до президентської республіки Фото: EPA-EFE/SEDAT SUNA
Куди йде Туреччина: до Заходу чи в Європу?
Процес зближення Туреччини з Євросоюзом, до вступу в який Анкара готується десятки років, призупинився на тлі застережень європейських політиків щодо авторитарного стилю правління Ердогана.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Школи і шпигунство: нова криза у відносинах Німеччини і Туреччини
Водночас Ердоган називає себе та Путіна двома єдиними «по-справжньому досвідченими політиками в Генасамблеї ООН». Це сприймається як тривожний знак розходження з Заходом і водночас зближення з Росією..
«Всі суперечки, які відбуваються в Ердогана із Західними партнерами, стосуються Росії. Купимо чи не купимо ракети російські, закриємо чи ні базу НАТО тощо. Хоча влада завжди підкреслює, що намагається тримати баланс між Росією і Заходом», — каже Ніязбаєв. Та й загалом, на думку журналіста, у Туреччині погляди різняться — не можна сказати, що вони проамериканські чи антиамериканські.
Експерти одностайні в тому, що після виборів, на яких Ердоган здобув майже необмежену владу, підсилену до того ж надзвичайним станом, змінюватиметься швидше внутрішня політика. А зовнішньополітичний курс і далі балансуватиме між Заходом та Росією.
https://hromadske.ua/posts/yak-zminitsya-turechchina-pislya-viboriv
Комментариев нет:
Отправить комментарий