Тест 1

Лекція 2. Загальні властивості інформації та їх вимірювання й оцінювання

Партико З. В.

1. Кількість інформації

2. Новизна інформації

3. Якість інформації

4. Цінність інформації

5. Достовірність інформації

6. Складність інформації

7. Компресованість інформації

До числа загальних належать такі властивості інформації, які не залежать від впливу людського фактора.

1. Кількість інформації

1.1. Вимірювання

Запропоновані методи визначення кількісті інформації в різних концепціях теорії інформації описано в попередньому розділі.

У наш час можливим є вимірювання кількості інформації лише в кодах знаків. Виміряти ж кількість семантичної інформації в повідомленні (тобто інформації, поданої в значеннях слів) у наш час — неможливо. Експериментальна спроба виміряти її кількість запропоновано лише в роботі, яка описує образну концепцію теорії інформації[1] . Тому далі зупинимося лише на вимірюванні кількості інформації в кодах знаків.

Приклад. Припустімо, певне повідомлення має обсяг 344 знаки й набрано традиційним шрифтом Times New Roman. Оскільки шрифт кодує кожну літеру обним байтом, то кількість інформації в такому повідомлення становитиме 344 байт.

Приклад. Припустімо, те саме повідомлення, що й у попередньому прикладі, набрано традиційним шрифтом Arial MS Unocode, що кодує кожну літеру двома байтами. Тоді кількість інформації в такому повідомлення становитиме 344 х 2 = 688 байт.

Приклад. Так само в кількості байт можна вимірювати і кількість будь-якої іншої інформації, записаної в пам’яті комп’ютера. Але, оскільки ця інформація вже не є знаковою, то вона займатиме обсяг на кілька порядків більше, ніж та сама знакова вербальна інформація. Наприклад, коли слово „мама” займає в пам’яті комп’ютера у форматі txt чотири байти, то записане таке саме усне слово вже займатиме в 100…10000 разів більше пам'яті (залежно від якості запису).

Приклад. Обсяг тексту, набраного на аркуші паперу формату А4 в текстовому редакторі «Блокнот», буде становити близько 2 Кб. Засканована ж із такого самого формату паперу ілюстрація в форматі bmp може займати обсяг близько 1,5…2,0 Мб, тобто в тисячу разів більше.

Що стосується обсягу текстових файлів, набраних у текстових процесорах (наприклад, у Microsoft Word), то він значно перевищує кількість набраних символів, оскільки містить велику кількість службової інформації (різних видів команд). Так, файл у Microsoft Word, в якому не набрано жодного символа, має довжину більше 20 Кб.

Важливим є також питання про кількість семантичної інформації в одних і тих самих сигналах (знаках) для різних людей (наприклад, у значенні слова шахід). Тут виникає проблема визначення середньосоціальної кількості інформації в сигналі.

Гіпотеза. Кількість семантичної інформації в словах природної мови у переважної більшості людей (65…75%) однакова, а в решти — може суттєво відхилятися.

Важливим є також питання вимірювання кількості емоційної та естетичної інформації, яку сигнали можуть нести. Проте це питання поки що не вивчене (про оцінювання її кількості див. наступний підрозділ).

1.2. Оцінювання

Загальні принципи оцінювання.

Під час опрацювання найрізноманітніших повідомлень часто застосовують методи не вимірювання, а оцінювання кількості інформації, які є порівняно простішими.

Методи оцінювання мають свою специфіку: по-перше, вони різні, тобто не мають спільної одиниці вимірювання; по-друге, завжди є відносними й наближеними[2] ; по-третє, можуть бути як суб’єктивними, так і об’єктивними. Звичайно, під час опрацювання, яке здійснює людина чи комп’ютер, бажано спиратися лише на об’єктивні методи. Це означає, що методи оцінювання повинні давати такі ж результати, як і одна з концепцій теорії інформації, але у відносному й наближеному вигляді.

Як досліджено, не існує одного-єдиного методу оцінювання кількості інформації, прийнятного одночасно для всіх її видів, а тому використовують різні методи.

Загальні принципи оцінювання полягають у тому, що: 
— оцінювання в деяких випадках може бути відносним (порівнювати потрібно як мінімум дві одиниці інформації); 
— порівнювати можна лише одиниці одного й того ж рівня; 
— оцінювати слід такими відносними оцінками як “більше”, “менше”, “дорівнює” чи “не дорівнює”; 
— в окремих випадках можливе й кількісне оцінювання інформації (в кількості літер у слові, слів у реченні, речень у повідомленні чи кількості самих повідомлень).

Оцінювання кількості незнакової інформації.

Оцінювання кількості незнакової інформації будь-якого формату здійснюють у кількості байтів, з яких складається повідомлення (нагадаємо, що вимірювання кількості інформації в незнакових повідомленнях здійснюють лише стосовно формату BMP та аналогічних йому за суттю). Таким чином, одне й те ж незнакове повідомлення залежно від обраного формату запису може мати різну оцінку кількості наявної в ньому інформації.

Крім того, незнакові повідомлення (аудіоінформацію, відеоінформацію) оцінюють за кількістю одиниць часу, яку повідомлення займає в ефірі (наприклад: 30 с, 20 хв., 1 год. 15 хв. тощо).

Оцінювання кількості знакової (вербальної) інформації.

Вербальна інформація.

Оцінювання кількості інформації в повнозначних словах можна здійснювати на основі:

а) кількості літер, з яких складається знак (слово). При цьому в друкованих ЗМІ підраховують також кількість пробілів між словами (для східних (ієрогліфічних) мов — кількість ліній, з яких складається ієрогліф).

б) визначення особливостей образу фрагмента світу, що позначає слово — знак (наприклад, при різній глибині розуміння слова комп’ютер); 
— чим більша кількість деталей міститься у фрагменті світу, що його позначає певне слово, і чим важче цей фрагмент правильно розпізнати, тим в цьому слові більше інформації.

Реченнєва інформація.

Інтегральною характеристикою речення є сумарна кількість наявних у ньому слів: чим більша їх кількість, тим більшою є кількість наявної в ньому інформації. Кількість слів у простих реченнях найчастіше перебуває в межах від двох (одна змінна й один предикат при відсутності кванторів) до числа, близького десяти. Середнє значення цього числа, як відомо, становить 7±2. Як максимум, дослідники виявляли в текстах речення довжиною близько сотні слів[3] .

Оцінка кількості інтегральної реченнєвої інформації відіграє особливу роль. Як встановлено ще в 30…50-х роках нашого століття, від сумарної кількості слів у сентенції вирішальним чином залежить його складність[4] . На основі цього феномену збудовані, наприклад, усі комп’ютерні системи визначення складності тексту, що функціонують у текстових процесорах (Microsoft Word, WordPerfect та ін.).

Сюжетна інформація.

Сюжетну інформацію оцінюють, виходячи з кількості речень, які містить повідомлення. Показником, що тісно пов’язаний із кількістю сюжетної інформації, є довжина повідомлення, виміряна в кількості речень (кількість речень у повідомленні дорівнює добутку кількості наявних у ньому речень, помножену на середню довжину речення, виміряну в кількості простих).

Як відомо, існує певний зв’язок між довжиною повідомлення та рівнем кваліфікації реципієнтів, які можуть сприйняти це повідомлення.

Приклад. Існують такі обмеження на довжину повідомлень для реципієнтів певних вікових груп: для наймолодших — це повідомлення довжиною, як “Казочка про курочку рябу”, для трохи старших — як “Казка про дідову доньку та бабину доньку”, для ще старших — як “Лис Микита” Івана Франка, для ще старших — як повість “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, для ще старших — як “Сонячна машина” В. Винниченка, для ще старших — як трилогія про Івана Мазепу Б. Лепкого чи роман-хроніка М. Старицького “Богдан Хмельницький” (у трьох томах). На жаль, наукові дослідження про те, якою повинна бути середня довжина повідомлень для певних вікових груп реципієнтів, нам не відомі. Ці дані ще чекають своїх першовідкривачів.

Практика застосування в ЗМІ.

Таким чином, кількість знакової (вербальної) інформації оцінюють: 
— у кількості літер та інших знаків у повідомленні; 
— у кількості слів у повідомленні; 
— у кількості речень у повідомленні; 
— у кількості абзаців у повідомленні; 
— у кількості повідомлень (наприклад, в одному номері газети, в одному випуску новин).

Деякі з цих показників у текстових процесорах можна визначити автоматично[5] .

У поліграфії також використовують такі одиниці оцінювання кількості інформації: 
— кількість рядків; 
— кількість сторінок; 
— кількість авторських аркушів (один авторський аркуш — це 40 тис. знаків або 3 тис. см2 ілюстрацій).

У ЗМІ авторам (журналістам) повідомлення (інформацію) часто замовляють саме за показниками, описаними вище. Наприклад, підготуйте відеосюжет на N хв. чи рекламний аудіоролик на 30 с.

У друкованих ЗМІ журналістам матеріал можуть замовляти в кількості слів чи рядків. У книжкових видавництвах обсяг видань оцінюють в авторських, а також обліково-видавничих аркушах (обліково-видавничий аркуш відрізняється від авторського лише тим, що в його склад включають вихідні дані та іншу службову інформацію).

2. Новизна інформації

Для людини важливим є не просто отримання інформації, а отримання саме нової інформації.

Поняття новизни інформації.

Кіберентичні системи оцінюють інформацію не лише за її кількістю, а й за іншими характеристиками. Однією з найважливіших серед них є новизна: будь-яку інформацію, яка є в повідомленні, й тотожна тій, що є в пам’яті системи, оцінюють як відому (новизна — нульова; на рис. 5 це підмножина B); будь-яку іншу інформацію повідомлення, не тотожну тій, що є в пам’яті системи (відсутню в пам’яті системи), оцінюють як нову (новизна — більша нуля; на рис. 5 це підмножина A). Саме нова інформація, а не одна й та ж постійно повторювана, потрібна кібернетичним системам для адаптації й існування в навколишньому світі.

Відомим є метод, який дає змогу виявити різницю між банком інформації в момент часу t1 (It1) (відомою інформацією) і банком інформації в момент часу t2 (It2) (прирощенням до відомої інформації — нової)[6] . Ця різниця становить прирощення інформації (I):

I = It2 - It1. (30)

Одиницями оцінювання кількості нової інформації служать: біти, байти чи їх ланцюжки — для незнакових повідомлень; слова, речення чи повідомлення — для знакових повідомлень.

Оцінюючи новизну інформації, говоритимемо про різні її ступені. Так, можна використовувати як двозначну (0 — “нема”, 1 — “є”), так і багатозначну оцінку ступеня її новизни (0, 1, 2, 3 … одиниць нової інформації), що буде точнішим.

Рис. 5. Співвідношення між інформацією повідомлення та банком інформації для знакової інформації за критерієм новизни: A∩B — повідомлення; A — нова інформація повідомлення; B — відома інформація повідомлення; C∩B — банк інформації

Інструменти оцінювання новизни інформації.

Інструментом оцінювання новизни інформації є банк інформації. Таким банком інформації може виступати: 
— словник, який зберігає в пам’яті кожна кібернетична система. Тут слід пам’ятати, що обсяг словника змінюється, по-перше, з розвитком людини, а, по-друге, залежить від соціальних груп, у які входить реципієнт; 
— масив синтаксичних структур речень. Цей масив структур змінюється в процесі розвитку людини від від речення з одним словом до речення в кілька десятків слів; 
— контекстний словник слів будь-якого окремого повідомлення, що сприймає реципієнт (цей словник поступово наповнюється при просуванні від першого речення до останнього); 
— реципієнтський словник слів масиву повідомлень, що ним володіє певна реципієнтська аудиторія (наприклад, учні шостого класу; студенти спеціальності „фортепіано”; селяни; робітники; обивателі, що читають бульварні газети; обивателі, що читають інтелектуальн газети); 
— суспільні словники слів масиву повідомлень, що ним володіє все суспільство (наприклад, словник усіх слів, що зафіксовані в усіх газетах; словник усіх слів, що зафіксовані в енциклопедії).

Приклад. Банками інформації є: список слів, використаних в останньому виданні енциклопедії (науковий суспільний банк інформації); список слів, використаних у газетах, переданих по радіо чи телебаченню за останні кілька років (публіцистичний суспільний банк інформації); список слів, що вжиті в підручниках з 1-го по 3-й клас включно (реципієнтський банк інформації учнів 3-го класу). Вказаний тут науковий суспільний банк інформації відтворює середній рівень знань всієї наукової еліти суспільства в певний період часу. Публіцистичний суспільний банк інформації відтворює середній, коли можна так сказати, — “обивательський” рівень знань членів суспільства певної держави (з усіма його істинними, хибними та суперечливими даними). Реципієнтський банк інформації учнів 3-го класу відтворює перелік слів, які обов’язково повинні знати учні після закінчення третього класу в конкретній країні.

Види нової інформації.

Новою може бути як незнакова, так і знакова інформація.

Новою знаковою будемо називати таку інформацію, якої нема в словнику кібернетичної системи (людини, комп’ютерної системи тощо).

Новою реченнєвою (синтаксичною) будемо називати таку синтаксичну структуру, якої нема в списку синтаксичних конструкцій кібернетичної системи (людини, комп’ютерної системи тощо).

Новою контекстною будемо називати таку інформацію, яка є в певному реченні повідомлення, але відсутня в її лівосторонньому контексті.

Новою реципієнтською будемо називати таку інформацію, яка є в певному речення повідомлення, але до моменту сприйняття цієї сентенції була відсутня в банку інформації реципієнта чи групи реципієнтів.

Новою суспільною, тобто абсолютно новою, називатимемо таку інформацію, яка є в певному реченні повідомлення, але була відсутня в банку інформації суспільства до моменту її сприйняття.

Оцінювання ступеня новизни знакової інформації.

Новою знаковою інформацією може бути: 
— саме слово (неологізм), а також одночасно його значення; 
— нове значення відомого слова; 
— нове слово з відомим значенням, тобто синонім.

Щоби виявити нову знакову інформацію перевіряють наявність цього слова чи його значення в словнику реципієнта.

Психологічні дослідження встановили, що пасивний словниковий запас трирічної дитини становить у середньому близько 500, чотирирічної — 1500, п’ятирічної — 2000, шестирічної — 2500, а семирічної — 3000 слів[7] . До 12 років словник дитини збільшується зі середньою швидкістю 1000 слів на рік[8] , а, отже, у 12 років складає близько 8000 слів[9] .

У спеціально обраних авторами реципієнтських аудиторіях, які мають більшість спільних рис (вік, соціальні особливості тощо), індивідуальні словникові запаси меншої частини реципієнтів можуть різнитися: деякі слова, наявні в усередненому реципієнтському словнику, можуть бути відсутні в індивідуальних словниках.

Прикладом нової знакової інформації може служити поява нового синоніма до відомого слова, а також — поява у відомого слова нового значення (наприклад, у свій час слово супутник набуло, крім основного й відомого, ще одне значення: створений людиною технічний пристрій, який літає по навколоземній орбіті). На практиці обидва перелічені види нової знакової інформації можуть зустрічатися в повідомленнях не окремо, а в поєднанні (нове слово з новим значенням).

У повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. З цією метою нові слова обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрітекстових чи посторінкових), а на радіо чи телебаченні — в ремарках (доповненнях) ведучого передачі.

Оцінювання ступеня новизни реченнєвої (синтаксичної) інформації.

Приклад. Для дітей початкової школи новим може бути речення, яке включає вісім чи більше змінних: Планета Земля розташована між планетами Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. У цьому випадку для тих, хто ніколи раніше не читав тверджень із п’ятьма … вісьмома змінними, наявність п’ятого … восьмого буде новою.

Приклад. Відомим є фрагмент відомого англійського вірша, перекладеного російською мовою С. Я. Маршаком:

...Вот два петуха, 
Которые будят того пастуха, 
Который бранится с коровницей строгою, 
Которая доит корову безрогую, 
Лягнувшую старого пса без хвоста, 
Который за шиворот треплет кота, 
Который пугает и ловит синицу, 
Котрая часто ворует пшеницу, 
Которая в темном чулане хранится 
В доме, 
Который построил Джек!

Звичайно, це — курйозний приклад. Проте в тексті завжди можна натрапити на простіші аналоги: Іван, який тільки-но вийшов з хати, що її вчора побілила Мотря, яка сиділа на присьбі, сів поруч. Таких синтаксичних конструкцій через психологічну трудність їх сприйняття потрібно уникати. Такі синтаксичні конструкції відсутні в реципієнтів.

Оцінювання ступеня новизни контекстної інформації.

Кількість нової контекстної інформації оцінюють послідовно для кожного простого речення повідомлення, підраховуючи появу нових номенів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно контекстного банку інформації.

Рис. 9. Діаграми для оцінювання новизни контекстної інформації: а — оцінювання поточного речення; б — оцінювання всього повідомлення

У повідомленні нова інформація в реченнях «пульсує» порціями різної величини («квантами»). У середньому вона повинна бути рівномірно розподілена по всіх реченнях повідомлення. Це означає, що сумарна кількість нової контекстної інформації з просуванням зліва направо від 1-го до останньої m-го речення постійно зростатиме.

Приклад. У романі “Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура” Марк Твен чудово демонструє “перші спроби” готування газетярами репортажів:

У понеділок король прогулювався верхи в парку. 
У вівторок король прогулювався верхи в парку. 
У середу король прогулювався верхи в парку. 
У четвер король прогулювався верхи в парку. 
У п’ятницю король прогулювався верхи в парку. 
У суботу король прогулювався верхи в парку. 
У неділю король прогулювався верхи в парку[10] .

У першому реченні кількість одиниць нової контекстної інформації дорівнює 7 (див. структуру сентенції в розділі 4.1.3)[11] . У кожному з наступних шести речень її кількість дорівнює 1 (рис. 10). Отже, сумарна кількість нової контекстної інформації в цьому повідомленні дорівнює 13.

Рис. 10. Оцінка кількості нової контекстної інформації у повідомленні із семи речень

● Кількість нової контекстної інформації з просуванням зліва направо від першого до останнього речення повідомлення повинна постійно зростати.

Ця норма забороняє наявність у повідомленнях прямих чи непрямих повторень. Винятком служить навчальна література, в якій окремі сентенції спеціально повторюють для кращого запам’ятовування.

Іноді в повідомленнях для отримання спеціальних ефектів бувають і відхилення від цієї норми.

Приклад. В оповіданні Е. Хемінгуея “Присвячується Швейцарії” на початку кожної з трьох частин автор дослівно повторює одну й ту ж інформацію, яка є новою для реципієнта тільки вперше і відомою — вдруге і третє[12] . Очевидно, що автор зробив це навмисно з метою привернути в такий несподіваний спосіб увагу реципієнтів.

Приклад. Так само відомою інформацією для реципієнтів є повторення приспівів у піснях. Проте слід враховувати, що після кожного наступного заспіву приспіви завжди мають нове «контекстне» та нове емоційне значення.

● У повідомленні кожна сентенція повинна починатися відомою, а закінчуватися — новою контекстною інформацією.

У мовознавстві таке явище відоме як темо-рематичне членування речення. Порушення цієї норми веде до непов’язаності тексту — політемності.

Оцінювання ступеня новизни реципієнтської інформації.

Реципієнтську інформацію, як і контекстну, оцінюють послідовно для кожного речення повідомлення на основі появи нових слів під час його сприйняття реципієнтом зліва направо стосовно реципієнтського банку інформації.

Рис. 11. Діаграма для оцінювання новизни реципієнтської інформації: а — оцінювання поточного речення; б — оцінювання всього повідомлення

Примітка. Приклад реципієнтського тезауруса для учнів сьомого класу (навчальна література) — множина всіх слів, вжитих у шкільких підручниках від першого до шостого класу.

У повідомленні нова реципієнтська інформація в реченнях «пульсує» порціями різної величини («квантами»). Як правило, вона доволі рівномірно розподілена в реченнях повідомлення. Це означає, що сумарна кількість нової реципієнтської інформації з просуванням зліва направо від першої до останньої сентенції повинна постійно зростати. Проте порівняно з контекстною інформацією її сумарна кількість є меншою, а темп прирощення — нижчий.

Приклад. Оцінимо кількість нової реципієнтської інформації у поданому вище (із Марка Твена) прикладі. Для цього приймемо, що реципієнтом цього репортажу є дошкільнята — діти трьох … чотирьох років (із простим банком інформації). Приймемо також, що в їх словниковому запасі відсутні слова понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота, неділя. Тоді в цьому повідомленні в кожній сентенції кількість нової реципієнтської інформації рівна одиниці, а її сумарна кількість — семи (рис. 12). Коли б реципієнтами повідомлення були учні 11-го класу, кількість нової реципієнтської інформації дорівнювала б нулю для кожної сентенції та для цього репортажу в цілому (адже учні 11-го класу, звичайно, мають у своєму словниковому запасі слова верхи та назви днів тижня).

Рис. 12. Оцінка кількості нової реципієнтської інформації у повідомленні із семи сентенцій

Трудність оцінювання кількості нової реципієнтської інформації полягає, зокрема, в тому, що банки інформації реципієнтських аудиторій є динамічними (змінними в часі) та нечіткими.

У зв’язку з динамічністю банків інформації треба сказати, що в засобах масової інформації їх необхідно створювати для невеликої кількості груп реципієнтів, наприклад, для школярів (1) молодших, (2) середніх та (3) старших класів, (4) людей, які не мають вищої освіти, (5) студентів університетів, (6) людей, які мають вищу освіту, та (7) науковців[13] . Звичайно, в окремих випадках поділ на групи реципієнтів повинен бути значно детальнішим (так, під час редагування навчальної літератури для середньої школи треба утворювати банки інформації для кожного молодшого класу окремо). Наповнення банків інформації доречно змінювати не частіше, ніж раз на рік (це випливає, зокрема, з річного планування навчального процесу в середній та вищій школах). Що стосується нечіткості, то тут доречно використовувати прийом, який передбачає включення слова в банк інформації за умови, коли він є в банку інформації не менше, ніж 80% реципієнтів певної реципієнтської аудиторії.

У наш час банками інформації реципієнтів можуть служити словники-мінімуми[14] . Їх укладання є доволі тривіальним завданням. Так, у видавництвах, що публікують навчальну літературу для школи, слід укласти: а) словник слів, використаних у підручниках для 1-го класу (банк інформації реципієнтів 1-го класу); б) словник слів, використаних у підручниках для 2-го класу, плюс банк інформації реципієнтів 1-го класу (банк інформації для реципієнтів 2-го класу); в) словник слів, використаних у підручниках для 3-го класу, плюс банк інформації реципієнтів 2-го класу (банк інформації реципієнтів 3-го класу) і т. д.

Такий наближений метод надійно “працює” для підручників іноземної мови. У роботі А. В. Зубова[15] вказано, що в підручниках іноземних мов відношення кількості нових слів до всіх слів уроку повинно перебувати в межах 1,5 … 5,0%, а оптимально 3,6% (цей показник доречно називати коефіцієнтом новизни повідомлення)[16] . При цьому відношення відомих слів уроку до всіх слів, що є в банку інформації реципієнта, може перебувати в межах[17] 23,7 … 25,4% (цей показник доречно називати коефіцієнтом адаптованості повідомлення).

● Кількість нової реципієнтської інформації в повідомленні, призначеному для обраної реципієнтської аудиторії, повинна бути більшою нуля.

Ця норма забороняє наявність у повідомленні лише відомої реципієнтської інформації.

● Кількість нової реципієнтської інформації з просуванням зліва направо від першого до останнього речення повідомлення повинна постійно й рівномірно зростати.

Ця норма встановлює, що нова реципієнтська інформація не може бути присутня в одних уривках повідомлення і відсутня — в інших, а повинна бути розподілена приблизно рівномірно між усіма уривками повідомлення.

● Середня кількість нової реципієнтської інформації в кожному уривку повідомлення повинна відповідати цьому показникові, встановленому для обраної реципієнтської аудиторії.

Приклад. Для підручників з іноземних мов кількість нової реципієнтської інформації в кожному уривку повідомлення повинна становити 1,5 … 5,0% нових слів (залежно від ступеня підготованості реципієнтів)[18] .

Оцінювання ступеня новизни суспільної інформації.

Суспільну інформацію, як і контекстну та реципієнтську, оцінюють під час сприйняття повідомлення реципієнтом[19] зліва направо послідовно для кожного речення повідомлення на основі появи слів, нових стосовно суспільного банку інформації.

Рис. 13. Діаграма для оцінювання новизни суспільної інформації: а — оцінювання поточного речення; б — оцінювання всього повідомлення

Примітка. Приклад суспільного банку інформації для науковців (наукова література) — множина всіх слів будь-якої універсальної і галузевої енциклопедій.

У повідомленні нова суспільна інформація в реченнях також «пульсує» «квантами». Як правило, вона нерівномірно розподілена в реченнях повідомлення. Сумарна кількість нової суспільної інформації з просуванням зліва направо від першого до останнього речення може зростати, але необов’язково. У порівнянні з реципієнтською сумарна кількість суспільної інформації є ще меншою, а темп прирощення — ще нижчий.

Приклад. Новою суспільною інформацією часто є повідомлення інформаційних агентств, а також повідомлення про нові винаходи, відкриття тощо. Так, у свій час абсолютно новим були повідомлення: про відкриття нових хімічних елементів; про посадку на поверхню Місяця радянського місяцеходу; про висадку на поверхню Місяця американського астронавта; про обрання Президентом України Леоніда Кравчука; про затвердження Верховною Радою Конституції України тощо.

Приклад. Спробуємо визначити кількість нової суспільної інформації у наведеному вище (із Марка Твена) репортажі. Приймемо, що його реципієнтами є наукова еліта усього світу (з відповідним простим банком інформації). Тоді у цьому повідомленні в усіх сентенціях кількість нової суспільної інформації буде рівною нулю. Адже науковці знають усі слова, вжиті в цьому повідомленні (рис. 14).

Рис. 14. Оцінка кількості нової суспільної інформації у повідомленні із семи сентенцій

Суспільний банк інформації також є динамічним та нечітким. На даний час суспільні банки інформації не укладені.

● У повідомленнях певних видів (публіцистичних, офіційних, наукових) кількість нової суспільної інформації завжди повинна бути більшою нуля.

Ця норма забороняє наявність у таких повідомленнях лише нової контекстної чи нової реципієнтської інформації. Дотримання цієї норми слід перевіряти особливо ретельно, оскільки в деяких повідомленнях, наприклад наукових, автори часто намагаються видавати нову реципієнтську інформацію за абсолютно нову.

● У публіцистичних, офіційних та наукових повідомленнях кількість нової суспільної інформації з просуванням зліва направо від першого до останнього речення повинна зростати постійно й рівномірно.

Ця норма встановлює, що нова суспільна інформація повинна бути розподілена приблизно рівномірно між усіма уривками повідомлення.

● Наявність нової суспільної інформації необов’язкова для усіх інших видів літератури (художня, популярна, інформаційна, виробнича, навчальна, довідкова, рекламна й дитяча).

● Середня кількість нової суспільної інформації в уривку повідомлення повинна відповідати цьому показникові, встановленому для обраної реципієнтської аудиторії.

* * *

Особливо актуальним є застосування критерію новизни інформації в інших галузях (наприклад, педагогіці).

* * * Оцінюючи новизну, завжди слід пам’ятати, що новою може бути не лише семантична (у широкому розумінні цього слова), а й емоційна та естетична інформація повідомлення, причому як реципієнтська, так і суспільна. Залишаючи це питання за межами роботи, скажемо лише, що для оцінювання її кількості доречно звертатися до експертів — визнаних письменників, журналістів чи науковців.

Оцінювання новизни незнакової інформації.

Оцінювання новизни незнакової інформації можна здійснювати за такою процедурою: якщо незнаковий образ розпізнаний як один із еталонних, його слід вважати відомим, а якщо як відсутній у масиві еталонних, — тоді як новий.

Кількість нових образів у незнаковому повідомленні слід підсумовувати.

Прикладами незнакових повідомлень з новими образами є: 
— голоси нових дикторів (аудіальні образи); 
— нові пейзажі (нові графічні образи); 
— обличчя нових дикторів