Тест8

методи ефективного пошуку та відбору електронної інформації, яка в подальшому підлягає аналітичній обробці, шляхи та джерела визначення її достовірності та вплив сучасних інтернет-технологій на діяльність інформаційно-аналітичних  служб.
 
Крите́рії оці́нки інформаці́йної безпе́ки (англ. Common Criteria) є методологічною базою для визначення вимог захисту комп'ютерних систем від несанкціонованого доступу, створення захисних систем та оцінки ступені захищеності.

З допомогою критеріїв можливо порівняти різні механізми захисту інформації та визначити необхідну функціональність таких механізмів у розробці захищених комп'ютерних систем.

Для характеристики основних критеріїв інформаційної безпеки застосовують модель тріади CIA en:CIA_Triad.

Ця система передбачає такі основні характеристики інформаційної безпеки:

Конфіденційність,
цілісність,
доступність (англ. Confidentiality, Integrity and Availability (CIA)).
Інформаційні системи аналізуються в трьох головних секторах: технічних засобах, програмному забезпеченні і комунікаціях, з метою ідентифікування і застосування промислових стандартів інформаційної безпеки, як механізми захисту і запобігання, на трьох рівнях або шарах: фізичний, особистий і організаційний. 
Уміння критично споживати інформацію перетворюється на необхідну вимогу для суспільства, адже останнім часом, як доводить моніторинг інформації вітчизняних і зарубіжних інтернет-ресурсів, набула поширення практика поширення неправдивої або пропагандистської інформації, дезінформації, яка використовується для «просування» певних ідей і продуктів, стає потужним знаряддям в інформаційних війнах. Отже, постає питання: чи можна цілком довіряти інформації, яка публікується в Інтернеті, і як розрізнити і відокремити правдиву частину від дезінформації, неправдивих повідомлень, розпізнати фейкові (англ. fake – підробка) новини, які оперативно з’являються на сторінках інтернет-видань.
Як стверджують журналісти, «фейкові новини – це тест на якість видання та профпридатність його журналістів. Більшість ЗМІ не вдається його пройти. створюють сайти з розпізнавання дезінформації, надають доступ до джерел, які викривають підробки, спростовують  необ’єктивність чи упередженість поданої інформації, для подальшого застереження суспільства від інформаційного тиску, обману. 
Так, Асоціація незалежних регіональних видавців України для правдивого інформування людей про ситуацію в Україні надає перелік регіональних ЗМІ, за якими слід перевіряти повідомлення щодо ситуації в Криму, на Сході та Півдні України [8].
Редакція AIN.UA (онлайн-видання про інтернет-бізнес) виклала на своєму сайті мапу українських регіональних інтернет-ЗМІ, яким можна довіряти [9], а також звернулася до читачів із проханням повідомляти, якщо якийсь ресурс було помічено в тиражуванні неправдивої інформації, залишати в коментарях посилання на регіональні електронні джерела, які заслуговують на увагу.
Інститут масової інформації (ІМІ) щомісяця проводить «Моніторинг журналістських стандартів» матеріалів суспільно-важливої тематики із шести загальнонаціональних друкованих видань («Комсомольская правда в Украине», «Факты», «Корреспондент», «Газета по-українськи», «Сегодня» і «Український тиждень») та чотирьох інтернет-видань («Ліга», «Обозреватель», УНІАН і LB.ua), аналізуючи дотримання основних журналістських стандартів: збалансованості (висвітлення основних точок зору); оперативності подачі інформації; достовірності; відокремлення фактів від коментарів; точності інформації; повноти представлення фактів. Щодо останнього критерію медіа-експерт ІМІ О. Голуб зазначає, що повноту висвітлювання інформації в ЗМІ досить легко виявити: «Матеріал можна вважати повним, якщо він містить відповіді хоча би на основні запитання: що? хто? де сталося? коли? як (за яких обставин)?» [10].
У березні 2014 р. було створено сайт Stopfake.org, метою якого є перевірка й спростування спотвореної інформації та пропаганди про те, що відбувається в Україні. 
Основним призначенням інформаційно-аналітичного дослідження на замовлення органів державної влади є заповнення пробілів в інформаційному забезпеченні на державному рівні.
Робота цих підрозділів полягає у відборі, обробці й аналізі інтернет-інформації за тематичними запитами, у створенні нових знань за формулою «інформація на базі інформації», у подальшій розробці аналітичного дослідження, що пояснює події, які відбуваються або відбулися, і містить прогноз на майбутнє, а також у представленні його результатів у вигляді інформаційно-аналітичних продуктів [13].
Специфіка такої роботи полягає в тому, що в процесі взаємодії з органами державної влади, регіональними структурами, науковими установами, з одного боку, необхідно дотримуватися принципу оперативності виконання інформаційних запитів, а з іншого – забезпечувати  необхідну якість продукції, дотримання усіх вимог і стандартів представлення інформації:
1. Достовірність, повнота, релевантність викладених матеріалів з додаванням експертних висновків авторитетних фахівців.
2. Дотримання законодавства України про інформацію та ЗМІ:
– у Законі України «Про інформацію» (ст. 28) підкреслюється, що «інформація  не  може  бути  використана  для  закликів до повалення    конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України,  пропаганди  війни,  насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної,  расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини» [14];
– забезпечення авторського права з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення (Закон України «Про авторське право і суміжні права») [15];
– дотримання моральних, етичних еталонів. Так, у Законі України «Про інформаційні агентства» (ст. 3) 
Імідж інформаційно-аналітичних підрозділів бібліотек як джерел достовірної інформації потребує ретельної перевірки всього інформаційного масиву, який формується з інформації, що надходить із середовища Інтернету як джерело підготовки інформаційно-аналітичних продуктів.
 треба поставити декілька правильних запитань«Хто автор?» алгоритм перевірки на достовірність може бути таким:
– якщо автор відсутній, то треба подивитися,  хто володіє сайтом чи зазначено його власника;
– наявність електронної пошти або можливість коментування – у такому разі рівень довіри до тексту зростає;
– наявність освіти, наукового ступеня  додає довіри джерелу;
– визначивши автора, треба за допомогою пошукових систем перевірити  його ім’я, щоб оцінити, як про нього відгукуються інші;
– з’ясувати, хто ці люди. Якщо відгуки опубліковані на сайтах державних чи освітніх установ, то можна довіряти їм більше.
Подальший крок – перевірка наявності та змісту (за можливості) посилань:
– чи наводить автор джерело викладеної ним інформації або посилається на якісь публікації як джерела наведених ним фактів;
– наскільки авторитетними є ці джерела;
– чи посилаються інші сайти на цю сторінку? Якщо так, то які, наскільки вони авторитетні;
– чи посилалися на цей сайт у сервісі соціальних закладок?
Відповіді на ці питання показують авторитетність джерела.
.
Для  оцінки  достовірності та надійності інформації беруться також до  уваги  такі  параметри  веб-сторінок: 
– навігація та зручність використання (карта сайту, меню, гіперпосилання);
– рейтинг сайту;
– дата  розміщення матеріалів та оновлення сайту;
– URL-адреса  сайту (.gov, .com, .edu, .org);
– наявність граматичних та орфографічних помилок.
Варто звертати увагу на ті сайти, де інформація  характеризується високою якістю, унікальністю, посиланням на надійні джерела:
–  сайти інформаційних агентств світового рівня,
– сайти державних установ (центральних, регіональних владних структур);
– сайти міжнародних організацій;
– сайти бібліотек;
– сайти наукових конференцій, семінарів та інших заходів;
– сайти вищих навчальних закладів [18].
Для оптимізації процесу пошуку та відбору інформації в СІАЗ уже напрацьовано достатній досвід, визначено стратегії пошуку, розроблено поетапні рекомендації щодо створення інформаційної бази, яке починається «з моніторингу інформаційного простору за заданими параметрами (з використанням пошукових систем Інтернету, вузько тематичних сайтів
Ефективним є спосіб паралельного відбору інтернет-інформації, особливо коли йдеться про необхідність здійснення аналізу інформації на достовірність викладення фактів, подій. Метод полягає в тому, що дослідник для пошуку інформації використовує одну з обраних пошукових систем (Google, Yandex тощо)  у поєднанні з раніше напрацьованим переліком авторитетних, релевантних джерел інформації (адрес, посилань на сайти). На екрані відкривається декілька вікон, що дає можливість майже одномоментно проводити порівняльні оцінки перебігу події, виявлення розбіжностей чи підтвердження об’єктивності, відповідності та чистоти відображення новин, висвітлення ситуації з протилежними  точками зору.
Паралельний пошук не тільки надає можливість перевірки достовірності знайденої інформації, точності передачі фактів, а й створює умови для доповнення початкової інформації, розширює кордони її пошуку. Процес фактично здійснюється «вручну», шляхом не автоматичного пошуку, а застосування кваліфікованої праці фахівців, які переглядають й оцінюють кожне знайдене джерело. Метод є трудомістким, оскільки пошук являє собою послідовний перехід з веб-сторінки на веб-сторінку за гіперпосиланням. «через те, що зазвичай на web-сторінках з хорошою репутацією та якісним і достовірним контентом містяться посилання на джерела та інші web-сторінки з аналогічними характеристиками, при потраплянні на них висока імовірність збору основної частини інформації, потрібної аналітику».Цей метод часто є єдиним можливим варіантом на заключних етапах інформаційного пошуку, коли проводиться глибокий аналіз для відбору достовірної інформації для подальшої її аналітичної обробки.
При поглибленому аналізі достовірності джерела інформації, «про  високий рівень вірогідності інформації», «можна говорити лише тоді, коли її автори (журналісти, експерти, науковці) чітко відстежують шлях  надходження первинної інформації з метою недопущення її перекручування. Доволі часто за основу беруться першоджерела й доповнюються авторськими зауваженнями, емоційними коментарями, наголосами на ті моменти в тексті, на які автору вигідніше акцентувати увагу. Таким чином відбувається перекручування фактів, що, у свою чергу, тонко застосовується особливо для політичного впливу на свідомість громадян.
Відслідковуючи шлях до першоджерела, можна простежити, що деякі автори, не вдаючись до роботи з текстом, просто змінюють назву статті, вкладаючи в неї своє ставлення до ситуації, політичної партії, конкретної персони. Особливо це помітно, якщо новини чи статті передруковують на своїх сайтах сторони-опоненти, конкуренти. З таких досліджень можна робити висновки про взаємовідносини між ними.  
Існує багато критеріїв оцінки сайтів, джерел інформації на  достовірність, корисність. Але деякі автори вважають, що «не існує єдиної методики  визначення  надійності  джерела,  не  існує “детектора брехні”». Більш надійним захистом для споживачів є вироблення власного «фільтра», тобто розвитку «навичок оцінювання різних джерел  інформації  і вмінь розпізнавати намагання маніпулювати їхньою свідомістю» «Підвищення рівня медіа-грамотності – це дієва відповідь на зростання інформаційного забруднення» 
Медіа-грамотність є «важливішою за охорону здоров’я чи освіту. Адже від неї залежать фундаментальні аспекти демократії, економіки, наукових досліджень та застосування знань», засилля недостовірної інформації, шуму нищить Інтернет. Незнання – подарунок тим, хто повсякчас мріє обмежити свободу слова».